Свічку запалює.
зніяковіла і додає спокійно:
Небіжчика вже немає: «в кризі» спочиває з миром.
— Ну… От я у доктора Шерла вичитала, що… що на
Тільки шовкове покривало зібгане там, де тіло лежало.
місці злочину треба залишати все як є. До… до з’ясу-
Пірнають чиїсь руки по кишенях його сурдута —
вання обставин.
і опа! — виринають з уловом: перснем діамантовим.
— Це вона модного письменника начиталася, —
Тим самим, яким княжна Анастасія увечері хизу-
поблажливо пояснює Олексій капітану. — Але в цьо-
валася…
му сенс є! Ви маєте рацію, рибонько. Краще залиши-
І — опа! — вмикається з порогу кишеньковий лі-
ти все як є.
хтарик.
74
75
Перед ним свічка безсила.
— А ви, певно, у пана посла щось поцупити при-
Освітлює ліхтарик перелякане Мусине обличчя.
йшли, — парирує Муся і непомітно перстеник до ме-
Ледь перстень не зронила.
реживної кишені кладе. — Похвальне заняття, па-
Руками затулилась від нестерпного спалаху.
не акторе!
Чує:
— Ну то — на вихід? — каже той і знову їй руку
— Так ось ви куди прямо зі шлюбного ложа втекли,
бубликом складає.
рибонько!
Чмихнула Муся, сама з каюти прожогом виско-
Він! Ненависний!
чила.
Убивця?
Олексій — за нею.
Крадій?
— Неправда ваша, — каже ображено. — Хроплю,
— Я… Я тут… — белькоче перелякана Муся, тягне
лише коли вип’ю…
паузу: що б таке вигадати.
— Так ви ж не просихаєте! — відказує та.
Вигадала!
— Це я зуб полощу — лікуюсь…
Нахиляється, непомітно шпильку з волосся вий-
— А до дантиста — не намагалися?..
має і тримає її переможно перед очима страшного
— Горілочкою ж надійніше!
напарника:
— Не брешіть: усі чоловіки дантистів бояться.
— Я тут шпильку свою загубила. Ось!
Боягуз!
І йде в наступ своєю чергою:
— А ваш дорогоцінний доктор — як там його,
— А ви тут, вельмишановний, навіщо?!
Шерл? — також?
Той теж розгубився не на жарт.
— Доктора Шерла прошу не чіпати! — аж звива-
— Так я… Прокинувся — бачу: вас немає. Шукати
ється від зазіхання на святе Муся. — Якби всі чо-
пішов! Так і подумав: певно, рибонька моя щось у цій
ловіки були, як він, то… то… Жалюгідна ви особа!
каюті загубила…
Акторчук!
— Я вам не ри… — не може вгамуватись Муся,
— То — що б?! — не вгаває той.
надто прозивалка ця солодка їй не подобається.
…І все в такому дусі. Не дають одне одному гору
— Не спиться? — уїдливо продовжує напарник. —
взяти.
І що це за вигляд для заміжньої пані, га?
Енергійно крокує Муся подалі від нього: немає
Муся спам’яталася, що стоїть у пеньюарі, засо-
перед ким подружню пару вдавати.
ромилась.
Але — помилилася: якийсь дідько несе прямо на
— А ви… ви, до речі, дійсно огидно хропите, — від-
них двох запізнілих пияків — князя з купцем. Пев-
казує. — От і не спиться!
но, за чаркою в салоні засиділись.
— Прекрасно! І ви по каюті убієнного вирішили
Ідуть, попід руки один одного тримають, наспі-
прогулятися. Дивне хобі у такої юної особи.
вують.
76
77
Смикнув Олексій Мусю до себе, стиснув у обіймах,
— Звичайна стилізація. Я краще можу… — бурк-
що та аж задихнулася. Ані рукою змахнути, щоб дати
нув оператор.
нахабі добрячого відкоша.
— Я не про аркуш — про жінку! Зніми крупним
Щось крикнути хотіла, мовляв, допоможіть, люди
планом.
добрі!
А жінка вже вмочила пензлик в чорне — і по вер-
А той вже її цілує.
тикалі малюнка попливли, трохи розтікаючись, хи-
Засмикалась, нещасна, мов муха в павутинні.
мерні ієрогліфи.
А князь із купцем посміюються, навпочіпки тихень-
До речі, не тільки кіношники поїдали пані Ванду
ко повз проходять.
Такіхасі вічком своєї «чарівної машини».
Пройшли нарешті.
За скляними стінами салону вже поволі збирала-
Вирвалася Муся — і давай негідника кулачками
ся на сніданок публіка — з тих, хто виспався, не вжи-
молотити.
ваючи на ніч зайвого.
Ще й ногою копнула.
Муся сиділа біля самого скла і теж спостерігала, як
Доки той оговтувався, помчала до каюти і пара-
Ванда виводить на папері закарлючки.
сольку під ліжко запхала з думкою: нехай хоч ще раз
А ще більше за тим, як розвивається довкола її ні-
спробує посягнути — вб’ю!
жок червоне кімоно, як розсипається по плечах до-
вге чорне волосся, не підібране в зачіску.
Чарівна пані нагадувала чайку: здавалося, ще
* * *
мить — і вона злетить в рожево-золотий світанок.
…Ранок видався рожевим.
Уперше Муся пошкодувала, що немає в неї подруг.
Підсвічені лимонним золотом хмари висіли в пові-
А якби була вона, Муся, здатна на легке жіноче
трі, мов спущені на ниточках. На синіх хвилях гойда-
спілкування, то обрала б для себе саме таку, як ця ма-
лися чорні, мов ієрогліфи, чайки.
лярка, що без усіляких умовностей капці на босу но-
А на верхній палубі стояла чарівна жінка в черво-
гу одягає.
ному кімоно і легких, розшитих бісером капцях на бо-
Тільки так подумала, як насупилась і відвернулась: су ногу.
до Ванди підходив її клятий напарник. Коли Муся до
І саме такий пейзаж — золоте море з чайками —
сніданку виходила, він ще спав, накривши голову ко-
малювала аквареллю на тонкому рисовому папері,
вдрою і підібгавши під себе свої довгі противні ноги.
припасованому до мольберта.
А тепер вийшов, немов кіт на полювання.
— Прегарна картинка… — замріяно прошепотів
Поглянув на сонце, чхнув.
режисер оператору.
Підбирається до художниці котячою ходою.
Ці дві ранні пташки вже стояли на капітанському
Муся презирливо губи скривила — про що може
мостику і зверху знімали, як прокидається пароплав.
з нею розмовляти? Хіба що про погоду…
78
А Олексій дійсно вже стояв за спиною малярки
і милувався легкими розчерками пензлика, а ще
більше — як вітерець з тонкої шийки змійки чорного
волосся здмухує.
— Не золотом багатий небосхил… — пробурмотів
тихо, вглядаючись у намальований пейзаж.
Ванда обернулася, посміхнулась приязно:
— О! Ви вмієте читати ієрогліфи? — і лукаво тиць-
нула пензликом у другий рядок: — А тут що?
Олексій напружився, мов учень на уроці:
— Так… «Не золотом багатий небосхил»… Хвили-
ночку… — і продекламував далі: — «А світлом, що ве-
де за обрій вічності…» Гм… Незле.
— Ви знаєте китайську? — з цікавістю озвалася
Ванда.
— Я люблю китайську поезію, довелося дещо ви-
вчити, — скромно вклонився Олексій.
Ванда простягнула йому руку:
— Ванда Такіхасі.
З вікна салону Муся побачила, як той схилився над
ручкою малярки, і подумала: «Фу!»
Знову відвернулася, розглядаючи гостей.
По салону снували офіціанти, розносячи чайники
і таці зі сніданком.
Половина пасажирів ще спали, але ранні пташки
вже цвірінькали за своїми столами. Цікаво, якби ді-
зналися, що тут відбулося вночі, подумала Муся.
Певно, шматок до горла б не поліз.
Узялася за чайник, налила собі кави в білу порце-
лянову філіжанку, хотіла хліб маслом намастити — за
ніж узялася.
І — о Господи! — ніж такий самий, як в спині Айзе-
на, стирчав — тупуватий, сервірувальний.
80
81
Цікаво…
Олексій теж вбік красуні дивиться, каже нудним го-
Почала ніж розглядати, а її напарник вже тут як тут.
лосом:
У чоло її привселюдно цмокає, сідає навпроти. На
— Піду, горілочки вип’ю…
ніж в її руках іронічно дивиться.
І прожогом — до шинквасу, де Ванда лікер п’є зі
— Не помітив, як ви встали, — каже. — Сподіва-
скляного наперстка — теж неабиякий виклик зран-
юсь, сни гарні бачили?
ку порядному товариству.
— Не ваше діло, — відказує Муся.
— Мартопляс… — тільки і встигла кинути йому
І так енергійно почала хліб мастити, аж крихти по-
вслід Муся.
летіли. Намастила, хотіла вже до рота нести.
І опам’яталася: дідько лисий з ним! Вона ж тут для
— Спочатку чоловікові варто подати, — тихо підка-
іншої справи, а не хліб маслом мастити цьому неві-
зує нахаба.
гласу. Знову очима пробіглася — чи не помітить щось
Муся розлютилася, але згодилась: так, вони ж
цікавого.
тут — пара.
Помітила!
Кинула бутерброд на його тарілку.
Княжна Анастасія теж білу булку маслом мастить.
Каву налила.
І нічого дивного в тому немає, крім одного: відсут-
Він жує. Добре, що каву з блюдечка не сьорбає,
ність персня! Отже, перстень, що Муся з кишені убі-
