а то від такого безкультурного всього можна чекати, єнного витягла — той самий.
манер ніяких.
Чудово. А що ще?
— Так що ж все-таки, — каже, жуючи, — ви, ри-
А ще бачить Муся, як входить до салону зграя чер-
бонько, робили вночі в тій каюті?
ниць та приживалок — як і вчора, усі в чорному, ли-
— Я ж вам казала: за шпилькою ходила!
ше пані їхня, Лизавета Павлівна, свій траур змінила
— Золота, певно, шпилька, — посміхається він, —
на синю лискучу сукню та ще й бурякового кольору
якщо не побоялися…
хустину, всю в квітах, на плечі накинула. Світиться
Була б Муся менше вихована, плюнула б йому на
вся. Замовляє наливочку, чарочки всім розставляє.
той бутерброд!
Може, добре виспалась, настрій змінився?!
Відвернулася, помітила, як до шинквасу Ванда Та-
Шансоньє, як і вчора, на роялі награє — вальс
кіхасі йде, як на неї всі дивляться.
Штрауса.
Ще б пак! Тут пані в кімоно не ходять. Та ще й у кап-
Зінаїда (сьогодні вона в білих брюках) пахітоску
цях на босу ногу!
розкурює, перемовляється з модним письменником.
Князь ледь шию не скручує. Купець язиком цокає,
Князь, граф, промисловець…
мов кучер який-небудь.
Пані і панянки, поважні родини в цілому складі.
Фу, думає Муся, я завтра теж панчохи не одягну
Хоча ні, не в цілому: за столиком Штоків відсутній
і корсет — ну їх до біса!
голова сімейства.
82
83
Усіх Муся роздивилася уважно, роблячи вигляд, що
А сама знову думає: фу, яке ж нудне це світське то-
лише за «чоловіком» спостерігає, як і годиться. Шко-
вариство, добре, що вона від балів навідріз відмови-
да, що розмов не може розчути!
лась, куди татусь намагався її возити, вона б там від
Якби могла, то почула б, як мадам Шток гнівно си-
нудьги сконала!
ну каже:
Краще з поліцейськими сперечатися та криміналь-
— Татусь твій зовсім совість втратив. З вечора за-
ні романи читати, ніж таку ганьбу переживати в усіх
віявся, негідник!
на очах.
Жорж, що папугу ситно годує, ліниво, крізь зуби,
Замислилась про перстень, про ніж сервіруваль-
процідив:
ний, про…
— Може, уплав пішов…
А це що таке?! Цього ще бракувало!
— Що? У яку ще «плав»?
Аж каву на себе вихлюпнула!
— Та запиляли ви його зовсім, маман, — відказує
Прямує до неї ніхто інший, як… Іполит Вікентійович
Жорж, — от він і втік.
власною персоною!
— Та він же сам нас на цей пароплав затягнув! —
Муся очима закліпала: може, привиділось? Але ні.
обурюється маман і шепоче: — То він собі тут з лю-
Знайомі риси: волосся бріоліном намащене, мов
баскою зустрічається. Точно! Тому і затягнув! Ну, Со-
у Рудольфо Валентино, комір сорочки накрохмалено
ломошо…
стирчить аж до щік, виголених мов яйце.
— Соломошо, дай червінець! — на всю залу по-
Аромат «Стріла Амура» за сто кроків чути.
вторює знайоме ім’я папуга.
Спохмурніла Муся. Ще одна перешкода на її нелег-
— Стули йому пельку. А то придушу! — сердиться
кому розшуковому шляху.
мадам Шток, на зал озираючись.
Іполит Вікентійович Мусю помітив, засяяв, мов
І, помітивши, як біля шинквасу вчорашній танцю-
срібний карбованець, — і до неї.
рист подає руку «тій шльондрі, що в халаті до столу
Схилився, аж вдвічі в попереку склався.
вийшла», співчутливо Мусі киває, як товаришці по не-
Ще не вистачало, аби публіка подумала, що вони
щастю.
знайомі!
А Олексій дійсно веде чарівну Ванду через зал,
— Сідайте і мовчіть! — крізь зуби мовила Муся.
сміються.
Іполит покірно присів навпроти.
Мусі нічого не лишається, як нещасну з себе вда-
— А вас як сюди занесло? — не ворушачи губами,
вати.
пробурмотіла Муся, мов факір-черевомовець.
Аж шансоньє не витримав, підійшов, схилився над
І, посміхаючись фальшивою посмішкою, голосно
світлою голівкою і картаво каже:
додала, щоб усі чули:
— Чарівнице, не будьте такі печальні…
— Прошу, прошу, тут одне вільне місце! Дуже при-
Муся подякувала, руку простягнула для поцілунку.
ємно. Кави?
84
85
Накидала йому в тарілку все впереміж, що на сто-
— Яке розслідування?
лі було, — цілу гору.
Інокентій губи серветкою витер, але не опускає її,
— Мар’є Матвєвно… — розгублено каже Іполит.
так и тримає біля обличчя, щоб іншим не чути і не вид-
— Мовчіть і жуйте! — наказує «Мар’я Матвєвна».
но було.
— А-а-а-а, розумію, — нарешті змовницькі каже
Каже страшним голосом:
Іполит. — Конспірація?
— Учора вночі тут убито німецького посла Вільгель-
— Саме так. Так навіщо ви тут? Тільки голосно не
ма фон Айзена!
кажіть.
— Ой, — скрикнула Муся, — невже? Та що ви ка-
— Мене, Мар’є Матвєвно, тато ваш шановний сю-
жете?!
ди відкомандирував, — тихо каже Іполит, — з метою
Зрадів Іполит, що вогник в очах панянки помітив,
повернення вас до родинних пенатів.
любив він цей вогник до нестями.
— Як же ви викрутаси у словах полюбляєте, Іполи-
— Так. Убитий. Ножем у спину! У власній каюті!
те Вікентійовичу, — посміхається Муся. — Сказали б
— І що ви збираєтесь робити? — не згасає вогник
просто: вистежити і… і — до клітки!
в очах чарівниці.
Насупилась, серветку зібгала.
— Ох, Мар’є Матвєвно, не спокушайте! — благає
— Але знайте: не вийде!
Іполит.
Іполит поважно покашляв у кулачок.
— Ну, Іполите Вікентійовичу, ну, голубчику, — про-
— Можливо, — каже, — адже нині обставини зміни-
сить Муся, згадавши, що вона тут ще й в якості актри-
лися. Маю тут перебувати. За службовим обов’язком!
си харчі відпрацьовує. — Ви ж мене знаєте — я лише
І все ж таки, з вашого дозволу і за велінням татуся ва-
на користь справи питаю!
шого, попильную, аби з вами лиха ніякого не сталося.
— Знаю, Мар’є Матвєвно. І ваш розум високо
— Якого ще лиха? Я сама собі раду дам, — зневаж-
ціную. І якби долі було б завгодно… об’єднати наші
ливо скривилася генеральська донька.
серця…
А потім із цікавістю зиркнула:
Але все те Мар’я Матвєвна повз вуха пускає, лише
— А «за службовим обов’язком» — це що означає?
нетерпляче питає:
Одразу помітила, що Іполиту Вікентійовичу і само-
— Ну?!
му кортить розумній панянці, яка не раз добрі пора-
Певно, ще не час свататись, печально понурився
ди давала, поділитися.
Іполит: вогник в очах панянки згасає, треба його зно-
Але завагався.
ву розпалити. Каже:
— Та кажіть уже! — нетерпляче наказує Муся.
— Ну, оглянув я місце злочину. Складно все. Ніж —
Набрав Іполит таємничого вигляду і поважно каже:
столовий… — Покрутив у руках свій. — Тут їх хоч
— Розслідування треба провести. Сам капітан до
греб лю гати, всі однакові. Слідів — ніяких. Каю та
мене звернувся, та й з берега наказ надійшов.
як каюта…
86
87
— Ну, за це тато вас по голівці не погладить, —
Муся аж спалахнула від гніву. Ну точно як та-
співчуває Муся.
тусь її!
— Це точно, — сумно зітхає Іполит і промовляє
— Та скільки ж я разів і вам, і татусеві говорила!
з надією: — А ви ж, Мар’є Матвєвно, тут від самого
Слідство має починатися за всією хронологією: до-
початку були. Може, щось цікавеньке помітили. Мо-
пит свідків — передусім, огляд місця злочину — два, же, небіжчика ще при доброму гуморі бачили? Або
збір речових доказів — три.
ще щось таке, що ви завжди помічати вміли?
А ще принцип «Те-Те-Е»: тактика, техніка, експер-
— Може, і помітила, — загадково посміхається Му-
тиза!
ся. — Та тільки нечесно це!
Насупився Іполит:
— Що саме?
— От недарма ваш тато вельмишановний казав,
— Ви сюди, Іполите Вікентійовичу, мене пильнува-
що ви поведені на романах того шарлатана!
ти приїхали, аби до таточка повернути, а я вам так все
— Та це ж не просто романи! — ледь не кричить
і викласти мушу?
Муся, незважаючи на конспірацію, котру сама ж ого-
Хотів було Іполит Вікентійович відповісти, як над
лосила. — Це нове слово в криміналістиці! А відбит-
їхнім столиком голос пролунав:
ки пальців! А методи знаходження! А слідчі експери-
— А ви, панове, куафюр зробити не бажаєте?
менти! А антропометрія! Ох…
Це по залі мосьє Очінь ходить — до себе в ци-
І стишила голос, адже не можна ж так розмов-
рульню, що на пароплаві облаштована, панство за-
ляти з малознайомою людиною! Ще подумають,
кликає.
що вона собі замість чоловіка, мартопляса і пия-
— Скільки берете? — по-діловому запитала Муся.
ка, втіху знайшла. А таке Муся про себе думати не
— П’ятнадцять карбованців асигнаціями!
