— П’ятнадцять карбованців асигнаціями!
дозволить.
— Дорого… — каже Муся.
І мовить тихенько, з посмішкою, ніби про погоду
Образився мосьє Очінь, відійшов, бурмочучи:
мова йде:
— Я на Хрещатику більше беру…
— Одне слово, чи хочете, аби я вам допомогла,
— Та що ж ви бажаєте, Мар’є Матвєвно? — про-
чи мені піти?
довжує розмову Іполит.
Іполит Вікентійович теж розчервонівся, надима-
— Зробимо так, — відказує розумниця. — Ви ме-
ється від гордощів.
не лишаєте у спокої до самого кінця подорожі. А я вам
— Я вас не тримаю… — каже ображено.
дещо підкажу, якщо ви мене на місце злочину зводи-
Муся тут же вигляд зробила, що хоче встати та піти.
те і дасте час, щоби я там усе добре огля нула.
Тільки, звісно, нікуди не пішла, адже Іполит Ві-
— Я ж сказав: немає там нічого. Тільки простирад-
кентійович свою руку благально на її поклав.
ло зібгане. А небіжчик уже давно в «льодах» лежить.
Здолав таки гордість.
Що там роздивлятися?
А Муся саме на те і розраховувала!
88
89
* * *
— Не інакше як собака тут був… — ніби міркує вго-
Нарешті трапилась нагода все спокійно розди витися!
лос Муся.
З Іполитом Вікентійовичем зробити це найпро-
— Собака? — дивується Іполит Вікентійович.
стіше. Він тут — офіційний представник поліції, ні-
— Ну не сам же собака! — каже Муся і на стіл вка-
хто не заважатиме.
зує. — До того ж навряд чи став би він з собакою на
Навіть нахаба напарник десь по палубі гуляє ра-
брудершафт пити.
зом з усією публікою.
Усілася в крісло, вмостилася зручненько, ніжки на
У коридорах тиша, така, яка вночі була.
банкетку поклала (так само у доктора Шерла його ге-
Іполит відчинив двері каюти ключем, котрий йо-
рой-слідчий любив сидіти), продовжує, але так, щоби
му капітан дав, чемно пропустив Мусю вперед.
вельмишановний Іполит Вікентійович потім нібито
А тій тепер багато не треба — лише дещо пере-
сам до всього дійшов.
вірити, те, що під наглядом «чоловіка» не встигла.
— Тут із собакою одна лише пані подорожує… Хо-
Перевірити — і те, що вважає за потрібне, Іполиту
ча собаку того зазвичай служниця на руках носить…
повідомити.
Але зі служницею він теж навряд чи пити б став…
Нехай собі веде це слідство як може. Тільки б не
Ви ж бачили, який він, царство йому небесне, пиха-
заважав.
тий красень…
Оглянувши каюту при денному світлі, розпочала
А про перстень, звісно, промовчала — цю «зачіпку»
Муся свою «лекцію» (а сама, варто сказати, себе док-
собі лишила.
тором Шерлом уявила — і збоку собою ж замилува-
Іполит аж засяяв:
лась, адже все відбувалося майже по-книжному!).
— Здається, щось починає вимальовуватись! З княж-
— Отже… Бачите ту характерну пляму біля ніж-
ною треба поговорити.
ки? — показує пальчиком.
— З княжною, точно! — радісно каже Муся і враз
— Від вина? — питає Іполит.
смутнішає: — А може, все ж таки зі служницею? Во-
— Можливо… — каже.
на не гірша за саму княжну…
А сама думає: від вина вона червоною або бурою
— Точно… — згоджується Іполит, — спершу зі служ-
була б.
ницею!
Але нехай пан слідчий допетрає, що то за пляма.
— Ага, зі служницею, — киває Муся і знову ви-
А сама згадала, як песик княжни таку саму вчора
дає: — А ще здивувало мене таке: вчора пані купчи-
на килимі в салоні напудив.
ха Лизавета Павлівна вся в траурі ходила, похмуріша
— А це що — бачите? Шерсть!
за хмару, нічого її не тішило. А сьогодні цвіте, як трав-
Ага, цих ворсинок вона вчора не помітила. Узя-
нева ружа… До чого б це?
ла кілька з підлоги, до носа Іполита піднесла — той
— У траурі? Купчиха? — перепитує Іполит. — Ціка-
аж чхнув: у нього алергія на собачу шерсть.
во, цікаво. А якщо це вбивство на ґрунті ревнощів?
90
91
* * *
— Ревнощів? — дивується Муся і брівки скидає,
мовляв, вона у цих справах не фахівець.
Верхня палуба після сніданку гуде, мов рій бджіл, і вся
— Там, де жінки, — там завжди ревнощі… — по-
майорить жіночими різнобарвними шаликами. Ніби
важно киває Іполит Вікентійович.
квітучий сад, по якому павичі з куріпками гуляють.
— Який ви глибокий знавець! — хвалить Муся. —
Дехто в білих шезлонгах ніжиться на сонечку, за
Точно: ревнощі! Кажу ж вам: він такий красень, що
столиками, під тентами, картярі зібралися, біля пере-
ніхто не встоїть. Тобто був красень…
сувного шинквасу панянки лимонад і морозиво з ті-
— Піду з купчихою говорити.
стечками замовляють, чоловіки — мадеру чи щось
— Бог у поміч! — каже Муся і лукаво очками зир-
міцніше.
кає: — Ну так що — домовились?
Хор циганський, розімлівши на сонці, веде щось
— Про що?
задушевне, побрязкує намистом.
— Як — про що? Ви мене в спокої лишаєте і татусе-
Капітан на своєму місці — на узвишші.
ві ані слова, а я вам у разі нових колізій допомагаю
Біля нього, як і вчора, свою фільму знімає режи-
чим зможу.
сер, оператором керує, куди краще вічко направля-
Вагається Іполит.
ти. Той сердито дим пускає з довгої сигарети, але руч-
Йому б висадити Мусеньку на першій же зупинці —
ку крутить.
і під охороною до місця проживання доправити.
То на групу наведе, посеред якої Зінаїда вірші чи-
— Що ж я батькові вашому скажу, якщо запитає?
тає, то на шансоньє, що його ані на мить прихиль-
У мене ж з ним телеграфний зв’язок!
ники з поля зору не випускають, то нескромно ви-
— Ну, можете сказати так: «Знайшлася і пере-
ловлює з юрми модного письменника з черговою
буває під моєю особистою охороною»! Вас це вла-
пасією.
штовує?
Лише княжна Анастасія в шезлонзі сидить непо-
— Головне, щоби його це влаштувало, — зітхнув
рушно, мов біла статуя, обличчя мереживом накри-
Іполит.
ла, на колінах собачка дрімає, за спиною служниця
— Так він же далеко. Його все влаштує, якщо ді-
стоїть, заздрісно на панство дивиться. Видно, що хо-
знається, що я під вашим невсипущим наглядом. До-
четься і їй морозива з тістечком скуштувати.
мовились?
Лізавета Павлівна весела, до картярської гри при-
І ніжно так по щоці його чисто виголеній пер-
стала, грошима сипле направо-наліво.
стом провела, аж зомлів. Кивнув, спробував вхопи-
Але не шкода — виграє.
ти за той пальчик, а Муся вже за порогом, цілком за-
Таланить їй сьогодні.
доволена.
Дарма, що її свита весь час з-за спини шепоче: «Ох, Обернулася:
матінко… Подалі б від гріха!»
— Ну, ви звертайтеся… в разі чого…
Дзижчить палуба розмовами, піснями, сміхом.
92
93
Модний цирульник мосьє Очінь поміж панянками
За порожній шинквас зайшов, чарку собі налив.
снує, на куафюр запрошує, ціну знизив до десяти кар-
Добре, що в салоні ніхто того не бачив.
бованців — записує охочих.
— Пияк! Боягуз! — продовжує йти у наступ Муся. —
Тільки шкода, що ззаду у «чарівної машинки» вічка
Бабій!
немає, адже закарбувала б і матроса в закоротких
Аби тільки не дати йому оговтатись.
штанях, що з тилу на публіку виглядає і час від часу
— Звідки такі висновки? — спокійно каже не-
ялозить ганчіркою на довгій палиці по підлозі, стара-
гідник.
ється. Зиркає з-під кашкета матроського пильним
— Усі бачать, як ви біля мадам Такіхасі в’єтесь!
оком, ніби шукає в цій юрмі когось.
— А ви мені що, дружина, щоби ревнувати? — по-
А в салоні — порожньо.
сміюється той.
Крізь скляні двері видно, як кілька офіціантів ліни-
— Та мені на вас… тьху! — каже Муся. — Але пе-
во зі столиків посуд прибирають.
ред людьми ж незручно!
Побачили пані в блакитній сукні — вклонилися.
— Так ми ж тут для того і є, щоби людей підбадьо-
Певно, щось тут забула.
рювати різними сімейними сценками!
А юна панянка дійсно ходить в задумі довкола сто-
— Це огидно, огидно! — фукає Муся.
ликів з великим тканим ридикюлем, ніби щось шукає.
— Огидно зі столів посуд красти!
Дочекалася, доки офіціанти з тацями вийдуть, —
Сказав і пішов собі.
і прожогом до столів. З того, де княжна Анастасія сиді-
Ніби холодної води Мусі за комір вилив.
ла, взяла ложку двома пальчиками — і до ридикюлю су-
* * *
нула, потім ще й чашку туди ж — з якої служниця пила.
Озирнулась і до столика Лизавети Павлівни, звід-
Поки гості на верхній палубі розважалися, присором-
ти блюдце, з якого та чай сьорбала за купецькою
лена Муся зі своєю здобиччю побігла до каюти.
звичкою, поцупила.
Намагалася тихо прослизнути, щоби її ніхто не по-
