— Що за ч-ч-чортівня?!
ла і заклякла, роздивляючись.
— Ви будете сидіти тут доти, доки не скажете, хто
Це — фотокартка, або, як ще кажуть — дагеротип.
ви такий! І навіщо ви пливете на цьому пароплаві, —
А на ньому…
спокійно каже Муся.
Холодна посмішка, холодні очі, світлий чуб, вуста
У ванній запала тиша.
правильної форми, немов намальовані, прямий ніс,
Ага, зловтішно зраділа Муся, нарешті у жартівни-
зворушлива ямка на підборідді, широкі плечі, тонка
ка жарти скінчилися!
талія. Усе те, що нині десь у підвальному приміщенні
обкладене брилами льоду лежить. Тіло. Мусю ледве
* * *
не знудило.
Так ось воно що! Аж пошкодувала, що так швидко
Поки Муся на тумбочці злодія стереже, а мадам Шток
на слід вийшла! Ось хто на пана посла полював!
чоловіка-зрадника шукає, життя на «Цариці Дніпра»
Що тепер робити?
не припиняється ані на мить!
Підсунула до дверей вбиральні тумбочку, всілася
Звісно, окрім того, про що шановна публіка не здо-
на неї зверху, щоби надійніше було.
гадується. Тому і веселиться на всю котушку.
100
101
Сонце на палубі гріє, чайки літають, хвилі погойду-
І обидва рішуче посунули до шезлонгу, в якому пре-
ють пароплав і несуть його пасажирів в солодке не-
красна княжна спала і за яким її служниця нудьгува-
робство, котре щасливцям на ці дні випало.
ла, за розвагами панів спостерігаючи.
Пані і панове бавляться наче діти.
Уклонився капітан низько, покашляв, аби княжну
Панянки черевички поскидали, стали колом і одна
розбудити.
одній згорнуту м’ячиком серветку кидають: кому во-
— Пані Вілінська, — каже з шанобливим остра-
на до рук потрапляє, той назву квітки каже, хто не
хом, — ось цей пан… Він… слідчий з розшукового від-
скаже — той програв!
ділу. З Петербургу…
— Неймовірне видовище, — шепоче князь до куп-
— І що? — з-під мереживної парасолі, що служни-
ця. — Парадиз!
ця тримає, питає княжна.
Потоваришували вони тут не на жарт, разом до ма-
Зачувши голос хазяйки, собачка з її колін скочила
дери прикладаються, разом за карти сідають, разом
і довкола Іполитових ніг застрибала.
від дружин ховаються. А дружинам і не до них!
Іполиту Вікентійовичу з собачками знатися не мож-
Пані то за шансоньє табуном ходять, то мліють від
на через алергію, котра до нестримного чихання при-
літературного читання письменника-інкогніто, то об-
зводить!
ступають дивовижну Ванду — дивляться, як вона ки-
Ногою її відштовхнув і каже максимально суворо:
тайські пейзажі з Дніпрових круч виробляє.
— Я б не хотів тут розмову вести. Справа важлива.
Усім весело.
Будьте ласкаві…
Крім княжни Анастасії. А, можливо, їй теж не сум-
І наполегливо руку їй подає.
но, просто сидить у шезлонзі, дрімає і теж життям на-
— Нічого не розумію, — холодно каже княжна. —
солоджується.
Про що йдеться?
Лише режисер з оператором тут працюють: ручку
Іполит мужньо витримав її погляд, хоч і спокусли-
накручують, цікаві сюжети виловлюють.
вим він був у своїй крижаній холодності — майже та-
— А ну вийдіть з кадру! — сердиться режисер, по-
кий, як у Мар’ї Матвіївни, — і вирішив на емоції не
мітивши, як хтось спиною прямо перед вічком став.
піддаватися.
Усю красу кадру зіпсував!
Звернувся до служниці:
А це — Іполит Вікентійович власною персоною.
— Вас я також попрошу пройти з нами!
Та ще й у супроводі капітана. Про щось перешіптують-
Та за серце схопилася. Ось воно, зрадів Іполит,
ся, дивлячись на пасажирів.
перша вірна реакція.
Капітан спочатку головою заперечливо похитав,
Треба продовжувати в тому ж напрямку, дякую-
а потім кивнув нарешті.
чи Мусі.
Оператору теж кивнув, мовляв, нас зараз не зні-
— Не будемо зчиняти галасу, панове, — благає ка-
майте!
пітан, посміхаючись публіці на всі боки фальшивою
102
103
посмішкою. — Благаю, ваше світлосте, послухатись.
Собачка княжни гавкає, за ноги її чіпає, в подолі
Це швидко, ненадовго…
сукні плутається.
Зневажливо княжна плечиками пересмикнула,
Княжна тонкими перстами за скроні взялася — мі-
підвелася.
грень.
Але руку слідчому з Петербургу подати не схотіла.
За дверима теж хтось стукати почав. Певно, чер-
Пішла.
ниці з приживалками свою пані виручати взялися.
Служниця за нею.
Аж раптом відчинилися двері.
— Пане капітане, проведіть, будь ласка, шановних
Входить у них Іполит Вікентійович, чемно кланя-
пані до кают-кампанії, — каже Іполит. — А я ще піду
ється:
третю пошукаю…
— Шановні пані…
Лизавета Павлівна не розгубилася, наступає на
* * *
нього з кулаками:
— Ти що-небудь розумієш? — приговорювала, нер-
— Я тобі покажу! Песиголовець! Супостат! Гаспид!
вово курсуючи з кутка в куток, княжна Анастасія.
Почекай, я тобі сала за комір заллю!
Хоча на відповідь не чекала.
Задкує від неї Іполит Вікентійович, втрачає присут-
Ольга сиділа за столом, голову схиливши, пальця-
ність бойового духу, надто велика ця пані — і вшир, ми перебираючи китиці скатертини. Зіщулилась уся, і в вишину, мов каріатида.
мов їжак перед хортом.
Але опанував себе, набрав поважного вигляду, по-
Княжна двері посмикала, обурилася:
серед кімнати став і у своїй звичній манері, за яку над
— Та вони ж нас зачинили!
ним генеральська донька насміхалася, промовляє:
Віяло дістала, обмахуватися почала.
— Шановні пані! Прошу дуже заспокоїтись! Маю
Аж тут двері відчинилися і в них влетіла купчиха
до вас важливе повідомлення. Отже… Прошу вас
Лизавета Павлівна, ніби її хтось ззаду штовхнув, —
усіх залишатися тут до з’ясування факту звинува-
і знову двері зачинилися.
чення у… У підозрі на… На замах, точніше ска зати —
За ними лише виття черниць та приживалок чутно.
на скоєний замах, що мав тяжкий наслідок щодо
А Лизавета Павлівна в зчинені двері продовжує
життя пана німецького посла гера Вільгельма фон
криком кричати:
Айзена!
— Я вам покажу, бузувіри! Безбожники! Антихри-
Запала глибока тиша.
сти! Що вам від мене треба?
Навіть собачка не гавкнула.
Почала в двері ногою гатити:
— А що з ним? — скрикнула княжна Анастасія.
— Я удова купця третьої гільдії Савелія Копито!
Задоволений тишею і увагою, Іполит ще більшою
Я вам так цього не подарую! Посеред білого дня! Як
пихою налився.
смієте?!
— Минулої ночі його вбито.
104
105
* * *
Сказав коротко, без зайвих слів. І на реакцію па-
ні дивиться.
А в «акторській каюті» своя драма розгортається!
Зойкнула Ольга, осяяла себе хресним знаменням,
— Ну, і довго ви збираєтесь так сидіти? — крізь
взялася долонями за щоки, на княжну з острахом по-
двері питає Мусю ув’язнений.
глянула.
— До першого причалу! Потім поліцію викличу!
А та головою хитає, рукою замахала, мовляв, ні, ні,
— Це ж навіщо?
не може такого бути.
— Щоби вас заарештувати!
Лизавета губи підібгала, насупилась, але мовчить —
— На яких таких підставах?
і на тому спасибі.
— А чому у вас у валізі фотокартка вбитого лежить?
— Але… — першою прийшла до тями княжна. — Але
Взагалі, хто ви такий? Ось це з’ясуємо в дільниці!
я не розумію ваших дій, пане слідчий! До чого тут ми?
— Та не можна мені в дільницю, — каже Олексій.
— Я ж сказав, ваше світлосте, вас затримано з ме-
— Звісно! — відказує Муся.
тою встановлення обставин! — сміливо каже слідчий
— Ну, добре. Я вам скажу… — смиренно промов-
розшукового відділу. — Проведемо допит. Складемо
ляє напарник. — Тільки відчиніть!
протокол…
— Я вас і так добре чую, — каже Муся.
— На підставі чого, дозвольте вас запитати, вель-
— О господи, — зітхає той. — І звідки ви на мою го-
мишановний? — скинула брови прекрасна княж-
лову звалились? Пообіцяйте, що нікому ані слова…
на. — Попрошу вас пояснити!
— Ще чого!
— Усі пояснення будемо робити, так би мовити,
— Добре, — змирився ув’язнений і в шпарку ше-
конфіденційно, — не здається Іполит Вікентійович. —
поче: — Познайомимось заново. Олексій Крапка.
Як кажуть, у приватному порядку. Тобто — тет-а-тет…
Околоточний наглядач…
— Що?! — знову пішла в наступ Лизавета Павлів-
Муся аж за боки вхопилася від сміху, а Олексій
на. — Ах ти, сатрап! Шельма поліцейська! Будяк за-
обра жено каже крізь двері:
сохлий!
— Розумію вашу іронію. Але до того я сім років був
Наступає рішуче, а за нею і княжна з Ольгою під-
