Муся зітхнула.
Сказавши, зробила паузу, насолоджуючись заці-
— Тато послав його за мною пильнувати. Іполит
кавленим і серйозним поглядом свого співбесідни-
Вікентійович — слідчий з татового відділу. Жодної
ка — ох, як же довго вона мріяла про такий погляд
справи не розкрив… Але, здається, тепер почуває
бодай від одного поліцейського! А ті лише на татуся зир-
себе на коні: тут він один за офіційну особу. Заважа-
кали і до неї туркотіли: «Ваше-ство… Ваше-ство…» —
тиме…
і кивали, мов бовванчики китайські.
— Хто нам заважає — той нам і допоможе! — зра-
— Продовжуйте, будь ласка, — поквапив її Олексій.
дів Олексій, подумки відзначивши, що непогану фра-
І Муся повела далі:
зу видав. — Принаймні як офіційна особа він нам іще
— …А вночі він уже лежав у кишені вбитого. Але це
знадобиться.
ще не все! На персні, всередині обідка, чітко видно
— Та яким чином? — спалахнула Муся. — Він вва-
клеймо виробника. Дві переплетені літери…
жає, що ювелір утопився. Нещасний випадок.
Муся налила собі склянку води і повільно зробила
— А ви не так вважаєте? — лукаво поглянув на неї
кілька ковтків: нехай трохи помучиться, нехай розтяг-
Олексій.
не її задоволення!
Муся знову завагалася: чи варто своїми думками
Але він — ох і пройдисвіт! — терпляче мовчав.
ділитися.
Ніби знав, що Мусі самій не терпиться похвалити-
Помовчала, амбітно міркуючи про те, що лаври
ся своєю спостережливістю.
слідчого у разі перемоги доведеться таки розділити
І вона похвалилася:
з цим зухвальцем із Києва.
— …літери ці — «С» і «Ш»!
Але все ж таки вирішила, що поки з неї вистачить
— «Соломон Шток»… — в задумі мовив Олексій
і половини вінка, сказала:
Крапка.
— Справа в тім, що тоді вночі я знайшла в каюті
— Саме так. Я попросила Іполита Вікентійовича
вбитого посла Айзена дещо цікаве…
право на допит. Але про перстень — ані пари з вуст!
120
121
— Сподіваюсь, ви не кинули цей перстень на своє
— Ваші повноваження мені зрозумілі, — сказала
ліжко без нагляду? — уїдливо зауважив Олексій.
вона, — але за яким правом нас тут тримають? По-
Муся почервоніла, згадавши, який безлад звикла
переджаю: це скандал!
залишати в місцях свого перебування.
Муся поглянула за перегородку: чи не бачать їх
— Звісно, ні! Він у мене в саквояжі! — образилась
дві інші «заарештовані» за її наводкою нещасні па-
вона.
ні в очікуванні на свою чергу, — і виклала на стіл пе-
— Еге, — засміявся Крапка. — Я туди, вибачте, за-
ред очима княжни перстень.
зирнув, перебуваючи під вашим арештом. У ньому
Він яскраво зблиснув, ніби давно очікував на та-
чорт ногу зламає!
ку можливість — довести, хто тут головний.
— Чорт не зламає! Хіба що ви зламали свій ціка-
— Ваш? — запитала Муся. — Здається, в перший
вий ніс!
вечір він привернув до себе неабияку увагу. Рідкіс-
— Майже, — згодився Крапка. — А що там у вас?
на річ…
Якийсь набір юного маніяка: обценьки, скальпелі,
А далі Муся уявила себе героїнею улюблених де-
пензлики, склянки…
тективів свого кумира.
— Це знаряддя для слідчих дій! — обурилася Му-
Вона знала, що за текстом улюблених романів
ся. — Усе за Шерлом!
так і мусить бути: чарівна жінка, що сиділа навпро-
— Он воно як… — промовив Олексій. — Ваш улюб-
ти, відкинула пахітоску і затулила своє прекрасне
лений писайло доктор Шерл може вами пишатися!
обличчя руками.
— А Шерла попрошу не чіпати, вельмишанов-
«…Речовий доказ варто пред’являти несподіва-
ний! — спалахнула гнівом Муся. — Ви його мізинця
но, — пронеслись в її голові рядки кумира. — У кра-
не варті!
щому випадку фігурант відреагує миттєво, але якщо
На тому і розійшлися.
цього не сталося — зверніть увагу бодай на кінчики
Сперечатися з Мусею Крапка не бачив сенсу…
його вій».
Княжна нарешті відсторонила тонкі персти від
* * *
лиця — кінчики її вій були вологими.
…Княжна Анастасія Вілінська непевним рухом з тре-
— Це так… принизливо… — прошепотіла пані
тьої спроби вставила пахітоску в довгий бамбуковий
Вілінська. — Це таємниця, про яку в світському то-
мундштук.
варистві не знає ніхто! Крім… — вона кивну-
Олексій підніс сірник.
ла вбік перегородки, де сиділа її служниця Ольга, Княжна пихнула вишневим димом йому в облич-
і додала з жахом: — Але я його не вбивала, прися-
чя і занурилась в читання поданого їй посвідчення.
гаюся…
Випустивши ще одне кубельце диму, повернула
Муся підсіла ближче і поглянула на жінку співчут-
аркуш.
ливими очима:
122
123
— Щоби ми змогли допомогти, вам доведеться по-
ся з газет, що він у числі пасажирів… Це був шанс
ділитися цією таємницею з нами.
з’ясувати стосунки…
Анастасія стурбовано поглянула вбік Олексія.
— Це зрозуміло? — запитала Муся в Олексія.
— Це моя помічниця! — поквапився запевнити
Той ствердно кивнув, Муся кивнула княжні, і та по-
той, і Муся спалахнула від гордості.
вела далі:
Анастасія дістала з рукава крихітний білий носови-
— …Так! Я заходила до нього увечері! Вимагала
чок і, час від часу прикладаючи його до очей, уривча-
лише одного: аби він узаконив сина! Самі розуміє-
сто провадила:
те — моє становище в світі зобов’язує… Він… Він… —
— …Два роки тому ми приїхали до Парижа, аби об-
княжна схлипнула, знову прикрила обличчя руками
вінчатися… Напередодні він подарував мені цей пер-
і здушено вигукнула: — Він висловив сумнів щодо
стень… Митіньці тоді вже піврочку було… А на ранок
свого батьківства! Негідник!
він щез…
Її прекрасні очі гнівно зблиснули.
Олексій незрозуміло затряс головою:
— Тоді я кинула перстень йому в обличчя і пішла
— Стривайте! Хто щез? Хто куди і до кого при-
геть! Але я не вбивала…
їхав?
Вона розридалася, повторюючи:
Муся гнівно зиркнула на нього, мовляв, от дурні чо-
— Це так… так принизливо, так жахливо… Я цьо-
ловіки — нічого не можуть зрозуміти, і переклала
го не витримаю!
Крапці почуте:
Муся співчутливо захитала головою, ледь не кида-
— Її світлість каже про те, що у неї з паном по-
ючись обіймати нещасну.
слом Вільгельмом фон Айзеном був… було… кохан-
Олексій звів очі до стелі: о загадкова жіноча душа!
ня. Від якого у її світлості народилася дитина — хлоп-
Ще пару годин тому одна запроторила іншу під
чик Митя. Роман… тобто кохання, мало завершитись
цей сумнівний арешт, а нині готова кинутися їй на
законним шлюбом два роки тому в Парижі. Через
груди.
цю урочисту подію вбитий… Ой, вибачте, тобто —
Можливо, я чогось не розумію, подумав Олексій
пан посол подарував нареченій цей діамантовий
і вирішив не втручатися в сентиментальну сцену, а тер-
перстень. А на ранок — виїхав у невідомому напрям-
пляче чекав, доки на лаві «підсудних» опиниться на-
ку. Вірно?
ступна учасниця подій — служниця княжни, Ольга…
Анастасія печально кивнула.
— Тепер зрозуміло. Продовжуйте, — сказав Олек-
* * *
сій, повністю покладаючись на Мусю.
— …Шукала його… Але, самі розумієте… У моєму
…Люди швидко забувають про погане.
становищі… Я не хотіла скандалу… Дізналася, що
Тим паче що нещасний потопельник-ювелір нічим
згодом опинився в Києві… Уникав… Тепер дізнала-
не встиг відзначитись серед світського товариства.
124
125
Капітан, стоячи на своєму місці — на узвишші ка-
Гра продовжилась.
пітанського мостика, — із задоволенням спостерігав, Власне, як і допит у кают-кампанії…
як після обіду на палубі знову встановлюється мир
* * *
і злагода. Цього разу гості, утворивши коло, розважа-
лися грою в «крокодила».
— Святий істинний хрест! — казала в той час Ольга, До середини виштовхали купця Кривошапка, він
с острахом позираючи вбік перегородки, де Лизаве-
надимав щоки, зображуючи загадане слово, яке тре-
та Павлівна відпоювала водою зомлілу княжну. —
ба було розгадати.
Я ні в чому не винна, присягаюся, панове-добродії!
— Паровоз! — вигукнула дружина князя.
Він сам прийшов!
Купець захитав головою, мовляв — не вгадали.
— Хто? — не зрозумів Крапка.
Прекрасна Ванда і юна донька промисловця одно-
— Вільгельм фон Айзен! — пояснила Муся, ледь
голосно закричали:
стримуючись, аби не додати: «Тупа ви головешка!»
— Жаба!
Але стрималась.
Знову — ні.
— День — з пані, два — зі мною… — продовжува-
