Проте «чоловічок» їх опанував и прийшов саме до
тринкою?
молодого сищика.
…І так вони чаїв у той вечір наганялися за друж-
І почав Олексій Богданович рити, так би мовити,
ньою бесідою, що наступного місяця став двадця-
у приватному порядку.
тип’ятирічний п. О. Б. Крапка помічником обер-по-
І таки дещо нарив.
ліцмейстера київського департаменту.
Зібрав теку і пішов з нею до начальства — допо-
Благословив його Сироп’ятко і вмер наступного
відь робити.
дня — чи то від віку, адже мав поважні роки, чи то
Похвалили.
не витримав такої вдачі жовторотого помічника, ко-
Дали день на те, аби весілля відгуляв.
лишнього канцеляриста.
І пообіцяли включити в таємну роботу, набагато ви-
Через рік вірної поліцейської служби пан Крапка
щу за діяльність звичайного сищика.
отримав подяку «за видатну поліцейську діяльність»
Про весілля що ж сказати?
від київського повітового справника і 85 рублів пре-
Весілля — свято.
мії, котра пішла на… оплату весілля і дві мебльова-
Справа почекає.
ні кімнати в будинку пана Якименка, що вікнами на
Дніпро і кручі дивилися.
Певно, про весілля тобі, рибонько, було б цікавіше
Але і це ще не все!
послухати.
Адже йшов Олексій Крапка сходинками кар’єри
нестримними семиверстовими кроками. Власне, про
…Ольга Сироп’ятко, донька колишнього Крапчиного
кар’єру дбав не дуже, проте, крім розслідувань по-
начальника, давно на Олексія оком накинула.
бутових злочинів, зацікавився темою антидержав-
Ще у Фастові, коли приходив юний красень до бать-
ного тероризму.
ка, Миколи Панасовича, чаю посьорбати та про справи
132
133
погомоніти. Та й він, досвіду любовного не маючи, Ех, можна було б іще поніжитися біля молодої дру-
милувався ніжною дівчиною. І, як сирота, що давно хат-
жини. Власне, він саме так і вчинив би, але кликав
нього затишку не мав, мріяв про надійний свій тил, де б
Олексія борг честі.
вистеляла стіл білим обрусом вірна дружина, зустрі-
Тихо-тихо вислизнув за двері, радіючи, що увечері
чала б на порозі після служби. Покохалися, одне слово.
чекатиме на нього тут медова казка. Досить, набув-
І все як у романах: батько проти!
ся сиротою, тепер усе інакше піде.
Чи задля канцеляриста він доньку виховував?
А хвилин зо п’ять чи, може, десять — якби ж то зна-
Але як пішов Олексій угору по службі та ще й до сто-
ти! — у шпарину, що між підлогою та дверима була, лиці перебрався, то на смертному одрі дав таки бла-
коричнева змійка полізла…
гословення.
Доповзла до краю білої сукні, посунула під ліжко.
Весілля тихе було.
І вже не змійка — а ціле коричневе озеро підлогу
Обвінчалися в Михайлівському.
вкрило.
Невеликою компанією прогулялися по Дніпру та
У ньому і сукня, і звішене з ліжка подружнього про-
й проводили молодят до щойно знятих мебльованих
стирадло, і краї портьєр вимокли.
апартаментів.
А по тому озеру за мить запалали заграви.
А те, що біля дверей з ночі якийсь чолов’яга кру-
Спочатку теж — змійками золотими, а потім уже
тився — хіба таке помітиш у доленосний день?..
цілим морем смертельного швидкого вогню.
На ранок прокинувся Олексій уже не хлопчиком —
мужем.
У цей час Олексій у кабінеті начальства стояв і сумно
Помилувався, як юна дружина в подушку носиком
слухав, як вичитує його обер-поліцмейстер. Мов-
вткнулась, накрив оголене плечико ковдрою, поцілу-
ляв, не лізьте, пане Крапко, не у свої справи, не чі-
вав краєчок світлого пасма, щоби, не дай боже, не
пайте доброго імені славетного посла Вільгельма
розбудити.
фон Айзена. Вивчені ваші доповіді, нічого в них слуш-
Узяв свою теку, комір під саме підборіддя застіб-
ного немає!
нув, волосся пригладив — і до роботи.
Сам пан німецький посол, з яким погомоніли «по
Не терпілося на горло державному злочину насту-
душах», добряче посміявся.
пити.
Звісно, про добрий прийом, на якому посол по-
На порозі озирнувся.
дружньому подарував обер-поліцмейстеру дещо в кон-
Кімната вся сонцем залита, біла весільна сукня
верті — так, «на розвиток» поліції, — Крапці знати не
розкинулася на кріслі аж до самої підлоги, ніби мор-
обов’язково. Та й про соколине полювання, де вони
ська хвиля або хмара небесна.
так гарно час провели, також.
Пташки у прочинене вікно цвірінькають, сон золо-
Тож нехай пан посол краще над одним невігла-
тий навіюють.
сом-сищиком сміється, ніж над усім департаментом!
134
135
«Можете бути вільним! І більше — ні-ні! Не тицяй-
Подейкували, що пан посол вимагав суворого по-
те ніс у державні справи — крадіжками займайтеся!»
карання вбивці-невдасі.
Але завдяки друзям-адвокатам та проханню «на
Так, рибонько, закінчилося те затишне життя, що один
високе ім’я» Рудого Георгія Михайловича знайшлися
день та одну ніч усього і тривало.
пом’якшувальні обставини: стан афекту, нервовий зрив.
Та й заслуги Олексія враховано було.
Попіл лишився.
Ну, і що там казати, сам обер-поліцмейстер по-
Попіл у серці…
сприяв, аби справу закрили, адже той конверт-пода-
І так очі запорошив, що наступного ж дня, взявши
рунок від поважного посла вже на будівництво ново-
револьвер, попрямував Олексій Богданович Крапка,
го маєтку пішов.
удівець і нещасливець, прямо на світський прийом
Розжалували успішного сищика в околоточні.
до маєтку губернатора.
Живи собі, кишенькових злодюжок впольовуй —
Проскочив повз лакеїв, що за поли його намагали-
така твоя доля.
ся хапати: надто підозрілим їм здався цей молодик —
Отака, рибонько, історія…
з чорною, не відмитою від сажі щокою, у розстебнутому
* * *
мундирі, без брильянтину на скуйовдженому волоссі.
Схопили було — та не втримали.
…Коротко і навіть у деяких епізодах не без гумору по-
Пробіг цей навіжений крізь залу, туди, де в оточен-
відав Олексій Мусі цю історію семирічної давності.
ні пані і панянок височив, мов Ейфелева вежа, по-
Звісно, без «рибоньки» таки обійшовся. Та без зай-
важний німецький посол, руку з кишені вийняв —
вих подробиць.
а в ній револьвер.
А так, між іншим, ніби про когось чужого переповідав.
Пан посол за панянками сховався.
Вони на нижній палубі стояли, повітрям дихали.
Крик.
Розповів із тих міркувань, що якщо разом вирішили
Ґвалт.
за справу взятися, мусять знати одне одного краще.
Як Олексію в панянок стріляти?
Надовго замовкла Муся, вдивляючись у синю во-
Скрутили його.
ду з білими баранцями на гребенях.
Повели.
Розчулив її Крапка до сліз.
Бал продовжився. Хоча настрій усе ж таки у бага-
Хотіла було сказати йому щось добре, щось таке, що
тьох було зіпсовано.
мусить чуйна дівчина чоловікові сказати в такі хвилини.
«То він від горя розум втратив…» — шепотіли сер-
А до голови усяка дурня полізла. Про Айзена, про
дешні пані і переказували страшну історію нещасно-
пожежу, про теку з документами і трохи — про ту жін-
го випадку, що стався вчора в мебльованих апарта-
ку, що такою страшною смертю загинула ні за що ні
ментах пана Якименка…
про що. Через любов!
136
Поглянула на Крапку — чи вартий він того. Гмикнула.
Поплескав її по плечі Олексій і пішов собі до каюти.
Замислилась рибонька.
Ну і нехай подумає.
Може, подорослішає.
Та й самому наодинці лишитися хотілося, адже від-
чув, що вперше ніби попустило його, ніби легше стало
на душі. Ні з ким же про це не говорив. А тут — на то-
бі! — розчулився.
Нижня палуба темна, гірше освітлена.
Проте більш затишна, більш придатна для роздумів, котрі вода народжує.
Але й для злочину — саме те місце!
Петро Шнур давно чекав ось так Мусю заскочити —
саму-самісіньку, без жодного свідка.
Вийшов з-за рогу, мотузку на обидві руки накрутив.
Тихо-тихо почав підкрадатися до закляклої над
бильцями перил Мусі.
Згадав, як ця дівка у шкільній сукні з білим комірцем
перед судом свідчила: показувала відбитки з його ме-
штів, котрі в квартирі убієнного ним товстосума знайшла.
Якби не це, гуляв би собі далі, панство ножичком би
лоскотав.
Прийшов твій останній час, паскуднице!
Три кроки лишалося до тонкої шийки.
Та не судилося їх зробити.
Зненацька вискочив до неї якийсь покидьок, на ча-
плю схожий.
Вискочив, кричить:
— Це як же, Мар’є Матвєвно, розуміти?! Дозвольте
поцікавитись, чому ви підозрюваних без мого відома
