— День — з пані, два — зі мною… — продовжува-
Хор голосів хвацьки підхопив гру:
ла, схлипуючи, Ольга. — Я йому: мовляв, що ж ви це,
— Бегемот!
ваше світлосте, робите? Що я пані скажу? А він — мов-
— Слон!
ляв, та ти гарніша за будь-яку пані! Розпусник! Гроші
— Снігова баба!
обіцяв… Великі гроші. Мовляв, сама заживеш як пані.
Сміх, оплески, веселий святковий ґвалт.
«Це ж треба! Загадкова жіноча душа…» — знову
Купець хитав головою і ще кумедніше пиндючив-
промайнуло в голові Олексія.
ся, присідаючи і роздуваючи черево.
Скосив очі на Мусю. Та слухала незворушно.
— Це теж знімати? — нудним голосом запитав опе-
— Ну і не встояла я… — зашморгала носом служни-
ратор у режисера, пихкаючи своєю цигаркою в чисте
ця, — спокусилася… Нечистий поплутав, прости Госпо-
блакитне небо.
ди! А вчора як побачила, що пані моя від нього вся
Той, захоплений грою, кивнув, додаючи до загаль-
в сльозах повернулась, дай, думаю, і я піду, в його очі
ного лементу і свій голос:
безсоромні погляну. Та свої гроші стребую. Сказала
— Броненосець «Потьомкін»!!! — і в захваті від спів-
пані, що я з Тобі палубою погуляю, а сама — до нього.
звуччя слів шепнув оператору: — До речі, непогана
— Тобі — це хто? — втрутився Крапка.
назва для фільми…
— Песик! — вигукнула Муся, в черговий раз диву-
— Самовар!!! — нарешті вигукнув, втративши тер-
ючись його недолугості.
пець і акторські можливості, купець.
Песик одразу застрибав біля її ніг, ніби зрозумів, Усі заплескали в долоні, зарухались, виштовхуючи
що згадали і його.
в коло нового «крокодила».
Ольга заридала.
126
127
Та так, що за перегородкою, де її пані займалася
Муся ж мужньо пішла на грозову хмару, котра роз-
тією ж справою, запала тиша.
повсюджувала грім і блискавки, всадовила на стілець.
Муся дала Ользі склянку, змусила випити і поква-
І доки Олексій Крапка змагався з нападом зубно-
пила продовжувати.
го болю і спокусою сполоснути гортань живильною
— Вина наливав… До гріха схиляв, окаянний.
рідиною, що пропікала його праву нагрудну кишеню, Потім тицьнув сто червінців — і за двері випхав!
Лизавета Павлівна була на середині своєї історії.
Мовляв, змовчиш — стільки ж щомісяця отримува-
— …Доньку мою, царство їй небесне, збезчестив,
тимеш.
біс клятий! Обіцяв одружитися. Ми вже й посаг зібра-
Ольга обтерла обличчя хусткою і закінчила свою
ли — дві мануфактури в Пирятині та без малого мільйон
промову так:
на додачу. Чого не зробиш для щастя єдиної дитини…
— А мені що?.. Узяла. Оскільки хочу я свою швей-
Лизавета Павлівна завила і голосно просурмила
ну майстерню відкрити — зайвою копійкою не по-
носом у край своєї квітчастої хустки.
гребую. Прости, Господи… Але я його не вбивала!!!
Княжна Анастасія і служниця Ольга вийшли з-за
Не мій це гріх!!!
перегородки і, забувши про свої носовички, у чотири
Крикнула так голосно, що з-за перегородки, мов
розширених ока дивилися на нову фігурантку цієї не-
крук, вилетіла Лизавета Павлівна Копито, удова куп-
сподіваної драми.
ця третьої гільдії.
— …а він лише понасміхався. Гроші взяв, обіцяв
Вилетіла, підперла руки в боки і вигукнула так, що
на них палац родинний у своїй германщині побудува-
на столі склянки дзенькнули:
ти. Поїхав до весілля готуватися. І як у воду канув. До-
— Це я!!! Я його, покидька, порішила!!!
нечка моя після того рученята на себе й наклала!
Батько з горя запив та так, що одну з мануфактурок
* * *
пропив до останньої нитки, а потім і сам віддав богу
На палубі шансоньє заспівав «Очі чорні»…
душу. Поклялася я тоді: знайду — порішу диявола ока-
Циганський хор відповів мелодійним багатого-
янного! Вистежувала два роки. Тільки тепер натрапи-
лоссям…
ла! Пішла до нього. Увійшла, а він, вовкулака, лежить
п’яний, носом у подушку. Навіть мешти не скинув! Ну,
* * *
тут я його, тепленького, і…
— Я! Я!!! — продовжувала викрикувати Лизавета
Лизавета Павлівна задоволено перехрестилася
Павлівна.
і з викликом глянула на Мусю і Олексія:
Олексій щосили тер скроні, намагаючись зрозумі-
— Я, я його вбила! І царства небесного йому не
ти, чи варто йому залишатися в цьому жіночому цар-
сягнути!
стві, в якому панують такі шекспірівські пристрасті,
— Мушу вас засмутити, — сказала Муся, — ви йо-
чи краще кинути їх на Мусю.
го не вбили…
128
129
* * *
— Тобто?.. — закліпала очима Лізавета.
— Коли ви встромили йому ножа в спину, — всту-
…Стрімка кар’єра Олексія Богдановича Крапки май-
пив до розмови Олексій, — він уже мертвий був.
же нікого не здивувала в його рідному селі Тупчиві,
— І ви це помітили? — радісно звернулася до ньо-
що в Чернігівській губернії.
го Муся.
Хіба що викликала заздрість колишніх однокашни-
— Звісно: кров довкола ножа не розтеклася!
ків по церковно-парафіяльній школі і співчуття тих
Усі три жінки дивилися на них з острахом.
старших, хто шкодував, що сімейство Крапок — бать-
— Що тепер із нами буде? — запитала княжна.
ко й мати — пішли у кращий світ раніше, ніж їхній син
— А тепер — ідіть собі, відпочивайте, розважай-
«вибився в люди».
тесь, — сказав Олексій. — І попрошу про нашу роз-
А він таки вибився!
мову нікому не говорити. Ну і… — він поглянув на
Після закінчення школи одразу, мов у яблучко, по-
Мусю, — що там іще кажуть у таких випадках?..
трапив на «чисту роботу» — помічником писаря. А за
— Вибачаються… — підказала та.
рік і сам став писарем та навіть діловодом у волосно-
— Точно! — зрадів Крапка. — Отже, прийміть ви-
му правлінні Київської губернії.
бачення за тимчасові незручності.
Не сягнувши і двадцяти двох років, старанний кан-
Лизавета Павлівна важко підвелася зі стільця, по-
целярист отримав пропозицію від пристава містечка
сунула до дверей нетвердою ходою.
Фастів, царство йому небесне, Миколи Сироп’ятка,
І була підхоплена під руки своїм вірним почтом, що
стати його помічником. Надто грамотним і допитли-
не припиняв вити в коридорі.
вим виявився.
Анастасія й Ольга вийшли слідом.
Три вбивства розкрив пан Сироп’ятко протягом та-
У них під ногами весело крутився звільнений Тобі…
кого часу, що навіть столичні колеги позаздрили.
Муся і Олексій залишилися самі.
І ані пари з вуст не зронив, що завдячує в цьому
— Те-е-ек-с… Цікавий у нас портрет пана посла ви-
успіхові жовторотому канцеляристові, котрий ті роз-
мальовується, — сказав Крапка, подумавши про те,
слідування і провів. Проте посаду запропонував і на-
що міг би додати до повної картини і свій штрих.
віть дозволив екстерном скласти іспити за повний
Але кому розповісти?
курс гімназії!
Кому вилити давній біль?
Офіційна освіта — то справа потрібна.
Невже цій «рибоньці», що дивиться на нього зне-
Але юний сищик пішов набагато далі за свого началь-
важливими очима?
ника. Вивчив англійську і французьку, аби начитатися
Не дочекається!
родоначальників розшукової науки в оригіналі, і з го-
ловою поринув у всі тонкощі новітньої криміналістики.
…А якби, з ласки Крапчиної, дочекалася рибонька на
Наштовхнувся і на трактати пана Рудого, тодішньо-
відверту розмову, могла б почути таке.
го начальника київського розшукового відділення,
130
131
великого поборника дактилоскопії та службового со-
А почалося усе з такого собі «чоловічка», зовсім не-
баківництва.
показного, проте полум’яного патріота, що мав неве-
Його інструкцію чинам розшукової поліції щодо
лику, але вірну посаду в німецькій амбасаді посла
експертно-криміналіс тичної служби вивчив напам’ять
Вільгельма фон Айзена.
і з усім нахабством молодості поїхав на прийом —
Потрапив тому клерку на очі дивний документик,
знайомитись.
що свідчив про неправомірну діяльність патрона.
Познайомився, на подив, просто: зайшов за адре-
Приніс його Олексію Крапці, що вже мав добру репу-
сою, де кумир мешкав, та з порогу про антропометрію
тацію і навіть опублікував пару статей про світовий шпіо-
все, що знав, так і видав.
наж і необхідність приділити більшу увагу спецслужбам.
— А як щодо чаю поганяти? — запитав вельми-
Статейки, власне, пройшли поза увагою високого
шановний Георгій Михайлович, оглядаючи потерті
начальства.
мешти провінційного візитера. — З медом та ци-
