нув дзвоник, дмухнув вітерець, заворкотів бас швей-
— Що там іще? — пробурмотів Гурчик, підводячись
цара.
і киваючи Мусі — мовляв, збирайся негайно: рішен-
Генерал кивнув Аристарху — піди поглянь, що там
ня прийнято і оскарженню не підлягає.
іще — і знову повернувся до принишклої доньки.
Уже з порогу вона почула тихий шепіт Аристарха:
— Була б жива мати, — продовжував він, — дала б
— Смертовбивство…
тобі належне виховання. А так — бідна моя голова! —
Генерал Гурчик швидко посунув до кабінету.
на повідку в тебе йшов: хочеш книжки — ось тобі
Муся схопила пеньюар і, на ходу застібаючи ґудзи-
книжки, коней хочеш — на тобі коней, фехтування —
ки, вискочила слідом за батьком.
ось тобі вчитель. Медичні курси при університеті —
Ну дійсно: справжня нишпорка!
будь ласка! Бонну одну за другою звільняв за першим
* * *
твоїм проханням! Та нудна.. та дурна… та вишивати
навчає… А що вийшло?!
Двері кабінету, на щастя, залишились прочиненими.
— Що вийшло? — підхопилася Муся, обняла Гур-
Але перед ними, витягнувши шию і вдаючи з себе
чика за шию, обеззброїла переможно — зливою
мармурову статую, стояв Аристарх. Помітивши пан-
поцілунків.
ночку, зашарівся, але пост не покинув.
18
19
Муся показала йому ручкою: мовляв, ад’йо — на
— А креслення? — скинув погляд на підлеглого
кухню! На що вірний лакей, провагавшись зо хвилину, Гурчик. — Креслення в сейфі є?
вирішив зреагувати адекватно, а кажучи простіше —
— Креслення? — розгублено повторив Іполит, ро-
ретирувався вбік місця призначення. Сперечатися
зуміючи, що питання поставлене не просто так, клац-
в цьому домі з панночкою — собі дорожче. Тим паче
нув підборами нових (чорт би їх забрав!) штиблет: —
що хвилин за десять почнеться сніданок і варто було б
Ніякого креслення не знайдено!
поглянути, чи задіювати в цьому процесі молодшого
Генерал Гурчик, який після вранішньої розмови
лакея Феофіла, а чи обійтися малою (власною) кров’ю.
з донькою ледве набув свого звичайного кольору
Змінивши на посту Аристарха, задоволена Муся
обличчя, знову покрився червоними плямами.
припала оком до шпарини.
Ех, татусь швидкий на полум’я, мов сірник, подума-
І ось що побачила.
ла Муся.
Матвій Іванович стояв біля свого столу, вкритого зе-
Той вічний залізний сірник, який вона бачила на
леним сукном, читав якусь депешу. Перед ним пересту-
балу в якогось японського посла: чиркнув-клацнув —
пав з ноги на ногу (через замалий розмір нових модних
і горить вічним вогнем.
штиблет) його перший помічник Іполит Вікентійович
— «Нічого не взято»? — ядуче перепитав він під-
Калєтніков, а по-Мусьчиному — «прилип-прилипайло».
леглого. — Та у цих кресленнях уся наша стратегія!
Стежачи очима за начальником, Іполит намагався
Сам адмірал військового флоту доручив нам взяти
доповнити читання своїми коментарями і нервово по-
цього… цього Віктора Передері під посилену охоро-
глядав на годинник, що цокав на протилежній стіні.
ну. Охорона була?
— Мертвий. Уранці покоївка знайшла… Лежав об-
— Відпустив він її увечері… — розгублено сказав
личчям на клавішах…
Іполит.
— Що? — відірвав погляд від аркушу генерал.
— Профукали секрет державного значення! «Нічо-
— Так. На клавішах рояля. Обличчям. Кульових або
го не взято»!!! — знову зарепетував генерал.
ножових поранень немає. Слідів удару тупими пред-
Він зробив пару гарячкових кіл кабінетом так само, метами — також.
як кілька хвилин тому здійснював подібний марш-ки-
— А чого ви вирішили, що його вбито?
док Мусиною спочивальнею.
— Ну… Він здоровий був. Шампанське пив. Шоко-
Іполит стежив за ним самими зіницями, боячись
лад на столі… Чого б йому помирати? На шиї, за свід-
поворухнутися.
ченням медика, дивний отвір синюшного кольору.
Однак вставив слово:
Розтин покаже, чи немає в крові хімічних речовин…
— Так, ваше світлосте, ніхто ж не знав, що він ті
— Пограбували?
креслення вдома тримає.
— Сейф відчинений. Але гроші на місці. Начебто ні-
— «Ніхто не знав»! «Ніхто не знав»! Я знав! Тому
чого не забрали…
і охорону велів поставити…
20
21
Матвій Іванович, випускаючи пару навіть із вух, по-
Дійсно, подумав Іполит Вікентійович, і чому ця ді-
валився у своє високе крісло.
вчина такий вплив на всіх має…
Муся не витримала.
— Так Мар’я ж Матвєвна запитали, — ніяковіючи,
Розчахнула двері, швиденько налила в склянку во-
пояснив він.
ди з карафи, підсунула татусеві анісові краплі.
— От через таких добродіїв, як ви, вона зараз
— Випийте, таточку!
у небезпеці! Забагато їй байок розповідаєте. А вона
Генерал поглянув на неї крізь примружене око,
і рада!
скривився.
І до Мусі:
— А ти тут чому? — промовив слабким голосом. —
— Зібралась? Їдьмо на вокзал!
Підслуховувала?
І у двері, де вже маячив вірний лакей:
— Пийте, пийте. До дна! — наказала Муся, трима-
— Аристарху! Закладай фаетон — панночка після
ючи склянку біля його тремтячого підборіддя.
сніданку від’їжджає!
Матвій Іванович слухняно ковтнув останню кра-
— Вас, Матвію Івановичу, на місці злочину чека-
плю, втупився очима в доньку.
ють, — наважився нагадати Іполит.
— Речі зібрала? — тяжко зітхнув. — Прийшла бі-
— Знаю. Дорогою заїдемо, — сердито буркнув той
да — відчиняй ворота…
і був оглушений вигуком «Ура!», котрий цілком по-ар-
Залізний сірник погас.
мійському дзвінко видала Муся, заплескавши при
Муся, усе ще тримаючи склянку біля обличчя гене-
цьому в долоні.
рала, кинула погляд на Іполита, що стояв, витягнув-
І вискочила з кабінету — переодягатися. Тільки за-
шись, мов чапля.
раз згадала, що стоїть перед Іполитом Вікентійови-
— А від чого він помер? — запитала.
чем в самому пеньюарі.
Іполит набрав поважного вигляду, вклонився ге-
Гурчик знову тяжко зітхнув, киваючи услід:
неральській дочці:
— Вимучила мене… Слідчим хоче бути…
— Ми так собі гадаємо, Мар’є Матвєвно, що суб’єкт
— Але ж, шановний Матвію Івановичу, Мар’я Ма-
отруєний безпосередньо через вживання алкоголь-
твєвна дійсно допомогла нам Петьку Шнура впійма-
ного напою, а саме шампанського вина «Blanc de
ти. Якби не її досліди з відбитками ступні в багнюці —
blancs», що означає «біле з білих» і виробляється з ви-
ми б інших доказів і не мали…
нограду сорту «шардоне».
— Авжеж, — не без гордощів відповів генерал Гур-
Іполит Вікентійович у присутності Мусі полюбляв
чик, — розуму в неї палата. Сам дивуюсь. Їй би хлоп-
виглядати освіченим.
цем народитися…
— Та кому ж це ви, шановний пане, доповідь роби-
І, згадавши недавню розмову, насупив брови:
те?! — підстрибнув врятований від серцевого напа-
— Але якщо ти дівицею на світ прийшла — будь ла-
ду генерал Гурчик.
ска, йди заміж. І — ніяких фанаберій!
22
23
Іполит почервонів, клацнув затісними штиблетами
А були зовсім інші речі.
і поспішив відкланятись: мусив чекати внизу, доки ге-
Скажімо, скляна колбочка з графітом, власноруч
нерал з донькою зберуться в дорогу.
наструганим з олівців, віхтик з дрібним піском, пен-
злики різного калібру, пляшечка з сірчаною кисло-
* * *
тою і ще купа пробірок і реторточок, наповнених не-
Зібралися десь по десятій.
відомою рідиною різного кольору, медичні щипці,
Могло бути й раніше, якби Матвій Іванович не
скальпель, обценьки.
вдався до ретельної перевірки Мусиного багажу: до
Окремо варто було б розповісти про набір збіль-
тітки треба їхати «в людському» вигляді.
шувальних скелець, пінцетів і ланцетів, охайно нарі-
Тому її пошита Лизаветою за останнім словом па-
заний стосиками м’який папір, що ним промокають
ризького кутюр’є Поля Пуаре спідниця-брюки негай-
чорнила, і насамкінець — коробка театрального
но була замінена на довгу чорну «дзиґу» і сувору білу
гриму (таємно придбана у клоуна за два рублі асиг-
блузу з високим коміром. Вміст усієї валізи генерал
націями в пересувному цирку-шапіто), який конче
перевірив під гнівне сопіння Мусі, яка не зронила ані
необхідний кожному порядному шпигуну для зміни
слова. Навіть коли, червоніючи і пирхаючи, генерал
зовнішності!
жмутком вкинув туди кілька ненависних корсажів
Промахнувся Матвій Іванович і з супроводом: взя-
і купу іншого непотребу, що повинні носити панянки
