і купу іншого непотребу, що повинні носити панянки
ти з собою Лізу Марія Матвіївна навідріз відмови-
вісімнадцяти років. Проте викинув помаду і пудру «По-
лась, мовляв, вона тут татусеві згодиться. А наймати
мпадур».
компаньйонку не було часу, адже генерал квапився
А от «ручну поклажу» перевірити не вдалося —
на місце злочину.
спішив.
Муся побожилася, що сидітиме у вагоні тихо і мирно
А дарма!
до самого Глобино і ніяка наглядачка їй не потрібна.
Адже, крім великої валізи, Марія Матвіївна Гурчик
Вийшли до фаетону, кожен у своїх думках.
мала й те, що погодилася б віддати хіба що ціною
Повантажились.
власного життя.
Іполит подав Мусі руку — довелося спертися, хоча
По-перше, зв’язала охайною купкою з десяток кни-
Муся не любила таких м’яких вологих рук, підштовх-
жок свого улюбленого доктора Шерла, ретельно за-
нув під ліктик генерала.
маскувавши зверху і знизу романами Жорж Санд
З метою безпеки панночки підняв верх, сів поруч.
і мадам Убліє.
Фаетон гойднувся, мов човен.
По-друге, зібрала «лікарський саквояж», де, за її
— Рушай! — наказав генерал. — Спочатку на на-
«чесним словом», мали бути ліки й інші медично не-
бережну. Там зачекаєш — і потім на вокзал!
обхідні для дівчини речі.
Іполит назвав адресу.
Ніяких ліків там, звісно, не було.
Фаетон рушив…
24
25
У ту ж мить з темної арки, що трималася на плечах
Гнівно зиркнувши на доньку, генерал почав підій-
групи оголених каріатид і атлантів, вистрибнула чор-
матися на третій поверх апартаментів.
на тінь і, ставши на закорки екіпажу, приєдналася до
На сходах так само товклися цікаві — покоївки, ла-
від’їжджаючих…
кеї, кухарки.
Схлипували, накладали на себе хресні знамення
* * *
і коливалися, мов водорості, шанобливо пропускаю-
Біля під’їзду на набережній уже крутився цікавий люд.
чи генерала до високих прочинених дверей, звідки
Довелося кучеру трохи попрацювати пужалном,
долинали тихі голоси поліцейських.
щоб розігнати загату роззяв.
Генералу стало не до Мусі.
— Почекаєш тут, — наказав доньці Гурчик.
А вона, перетворившись на тінь чи, краще сказа-
Але Муся зі своїм саквояжем уже стояла в юрмі біля
ти, мишу, тихо почала орієнтуватися на місцевості, під’їзду і, як усі, витягувала шию вбік санітарів, що саме
вловлюючи кожне слово з доповіді околоточного.
виносили з темряви ноші, накриті білим простирадлом.
У просторому залі-приймальні (Муся відзначила, що
Під ним вгадувалися обриси худого видовженого тіла.
померлий інженер жив досить заможно) стояв круглий
Генерал з Іполитом, що розчищав дорогу началь-
дубовий стіл на лакованих гнутих ніжках у формі ого-
нику гострим ліктем і криком «Поліція!», поквапились
лених сирен, що здіймаються з хвилі морської (претен-
зупинити процесію.
зійно і недешево, подумала Муся), десять стільців
Санітари стали.
у стилі бароко (протертим виявився лише один, з чого
Натовп (серед гультяїв, прикажчиків із сусідніх яток
Муся зробила висновок, що небіжчик не вельми часто
та інших роззяв товклися тут навіть бонни з дітьми і да-
приймав гостей), на вікнах висіли щільні подвійні што-
ми під мереживними парасольками) хитнувся вперед.
ри (певно, захист від вологості, вирішила Муся, небіж-
Іполит, широко розвівши руки, відтіснив цікавих,
чик був теплолюбним), біля вікна — канапе, точніше, пропустив генерала, відкинув край простирадла, крадь-
досить кокетлива козетка з різьбленими позолочени-
кома кидаючи погляд на Мусю: чи не в захопленні во-
ми бильцями і високою спинкою, оббита ніжно-роже-
на від таких його рішучих дій.
вим шовком. Теж жодним чином не протерта.
Муся дійсно була в захопленні, адже через плече
Постріляла очима і по різних предметах та пред-
татуся жадібно оглядала смутне видиво, що відкрило-
метиках.
ся її очам.
Позолочені канделябри з викрутасами, картини
Небіжчику було років тридцять.
у важких рамах з морськими пейзажами, швидше за
На його посинілому обличчі (Муся відзначила, що
все копії.
синява розливалася від шиї) застигла блаженна
Усе начищене, усе блищить.
по сміш ка, пальці обох рук розчепірені, ніби нещас-
У кутку, ближче до штор, майже за ними — висо-
ний усе ще брав свій останній акорд.
кий сейф зі шпариною у формі лев’ячої пащеки.
26
27
Підробка, подумала Муся, у таких сейфах хіба що
— Труп…
вино витримувати.
— Невже?
Наставила вуха, дослухаючись до тихого бурмотін-
— Вибачте, ваше світлосте, — виструнчився чере-
ня генерала, який оглядав сейф.
ватий околоточний і почав доповідати по-формі: —
— Зламу не було… — бурмотів той. — Відімкнено
Нічого надто особливого, пане генерале. Певно, пан
ключем. Певно, на довірі спрацювали.
інженер мав рандеву. На столі увесь джентльмен-
І обернувся до околоточного:
ський набір: цукерки, шампанське, квіти. Два бока-
— А чи правда, що на клавішах головою лежав?
ли… А ось ще — запрошення.
Околоточний підтягнув черево:
— Запрошення? Що за запрошення?
— Чиста правда, ваша світлість! Ось — там. Ми ту-
— Пан інженер у відпустку збирався. Запрошення
ди нікого не пускаємо.
на судно «Цариця Дніпра».
Муся помітила, що вхід до сусідньої кімнати пере-
Околоточний простягнув генералу цупку картонку.
городжений білою стрічкою.
Перед тим як прочитати, генерал обнюхав її, мов
От молодці, подумала вона, а то, бува, затопчуть
собака, підніс до очей:
геть усе, руками замацають та ще й попелом із влас-
— «Цариця Дніпра», перший круїзний рейс із Києва…
них папіросок притрусять — як тоді сліди шукати?!
Відплиття… Відплиття післязавтра… Не густо. Що ще?
А доктор Шерл писав, що…
— За попередніми даними, смерть настала між де-
Муся не встигла подумати про те, що писав про такі
в’ятою та дванадцятою годинами ночі. При огляді ті-
випадки невідомий белетрист, як біля неї схлипнула
ла нічого надзвичайного не виявлено. Усе чисто. По-
покоївка.
передні версії: серцевий напад, отруєння їжею або
Генерал нервово відгукнувся на звук:
напоями. Слідів пограбування немає. Крім… як ви
— Виведіть зайвих!
зараз повідомили — креслення. Але про те нам відо-
Іполит швидесенько відтіснив покоївку до коридору.
мо не було. Якщо судити з розташування тіла…
На мить завагався лише щодо Мусі — зайва вона тут
* * *
чи ні — і обпікся об її суворий погляд, вирішив — ні, не
зайва, ліпше не чіпати, і повернувся до місця дислокації.
Але продовження нудної доповіді Муся вже не чула,
— Крім убивці чи вбивць треба шукати те, що тут збе-
а, непомітно прослизнувши за білу стрічку, жадібно
рігалося, — сказав генерал Гурчик, з досадою в черго-
всотувала кожну деталь у затишному алькові, що став, вий раз обмацуючи стінки і навіть покришку сейфа.
за її беззаперечним судженням, місцем хоч і не кри-
— Що шукати треба, ваше світлосте?
вавого, але від того не менш цікавого злочину.
— Креслення на цигарковому папері, — тихо ска-
Блискавично відзначила деталі: стілець, на якому
зав генерал і кивнув на запечатану залу. — Що там
знайшли небіжчика, стоїть не по центру рояля. Гра
знайшли?
в чотири руки?
28
29
Озирнулася: другий стілець надто показово присуну-
І перед його очима постав чіткий обрис широкої чо-
тий до ломберного столика, ніби каже: я тут ні до чого.
ловічої долоні…»
Так само із бокалами. Один стоїть на покришці роя-
Ну, пензлик, припустімо, не з білячого хвоста, але
лю, навпроти стільця небіжчика, — це його недопитий
який є — такий є.
останній трунок. Другий — на столику, порожній і сухий.
Муся швиденько дістала зі свого саквояжа коро-
Ноти на роялі!
бочку з графітом, притрусила порошком край бокалу, Швиденько сховала — за пазуху, потім розберемось.
що стояв на столику, і знову ледь не застрибала від
Помітила: пожовклий сувій, списаний дрібними «до-
радості: як і вчив доктор Шерл, цей геній криміналь-
ре-мі» вручну — музика для гурманів.
ної белетристики — дай йому бог натхнення на на-
Що ще?
ступні брошурки! — на прозорому тонкому склі вима-
Хуткіше! Доки не урвалася нудна доповідь «по всій
лювався досить чіткий відбиток кількох пальців!
формі» в сусідній кімнаті…
Що там далі у генія?
Пробіглася по корінцях полиці з нотами, що висі-
«…Мсьє Фуке дістав папір, що призначався для зо-
