ла над роялем.
всім інших, побутових цілей, про мету яких автор вва-
Підчепила нігтиком якийсь картонний краєчок, за-
жає за потрібне промовчати (ох, який же він делікат-
сунутий, певно, нашвидкуруч: на килим упав, ніби
ний, цей доктор Шерл, просто душка!), намастив
саме на такий дотик чекаючи, дагеротип, або, як ни-
його власноруч приготовленим розчином на основі
ні кажуть, фотографія. Певно, схована нещодавно.
яєчних білків (нічого, обійдемося звичайним канце-
Ух ти! Одна з тих фривольних світлинок, котрі та-
лярським клеєм!) і обережно промокнув проявлений
тусь забороняє дивитися в модних журналах: оголе-
відбиток…»
на спина, тінь від капелюха з широкими крисами па-
Стримуючи биття серця, Муся проробила те ж саме:
дає на гострі лопатки, вузенькі бретельки натякають, намастила аркушик рідиною з пляшечки (відкривала
що сукня на панянці (а, власне, чому саме панянці, зубами, адже взялася клеєм добряче!) і, немов до ра-
якщо спина худа, майже підліткова?) все ж таки є.
ни, приклала до візерунку.
Перевернула. Прочитала підпис: «Цариця Дніпра»
От скажіть мені, любий татусю, двадцяте сторіччя на
возз’єднає нас навіки…»
дворі, а ви все сперечаєтесь, чи має значення в антро-
Заверещати б від радості, але часу немає.
пометричному методі розслідувань таке беззапереч-
Доповідь спливає, годинник безбожно відраховує
но цінне відкриття сера Вільяма Гершеля про незмін-
секунди.
ність папілярного малюнка на поверхні шкіри?!
Як там у доктора Шерла написано?
Ну і сперечайтесь далі!
«…Мсьє Фуке дістав із саквояжа коробку з чорним
А нам із доктором Шерлом своє робить!
порошком і м’який пензлик з білячого хвоста. Розси-
У! Язик сам висунувся убік кімнати, де все раптом
пав порошок по поверхні… Помахав пензликом…
стихло.
30
31
Муся, озираючись на двері, обережно вклала ар-
— То їхати не хотіла, а то біжить мов навіжена… —
куш між сторінками брошурки «Ескорт у смерть» (її, бурчав генерал Гурчик, витираючи хусткою спітні-
цю улюблену останню книжку свого кумира, вона но-
ле чоло.
сила в саквояжі саме з метою зберігання в ній най-
Муся вихопила квиток з рук Іполита, цмокнула та-
сокровеннішого), вкинула до саквояжу інше зна-
туся в розпашілу щоку, скочила до вагону:
ряддя нещодавньої праці і завмерла біля рояля
— Adieu, papa, бережи себе!
в невимушеній позі святої Агнеси якраз у ту мить, ко-
І зникла в темряві купе.
ли генерал Матвій Іванович Гурчик з’явився на по-
Аристарх поспішив занести за панночкою валізу
розі перед білою стрічкою і, як годиться, помітивши
і був випханий з вагона так само блискавично.
доньку, почав набиратися соком, як помідор у липне-
Муся визирнула у вікно, помахала ручкою:
ву спеку.
— Ідіть! Не люблю довгих прощань.
— Ти знову за своє? — насупився, підозріло зир-
Генерал гучно чхнув у носовичок, протер ним усе-
каючи на Мусю.
редині форменого картуза, одягнув, ховаючи під ко-
— Так цікаво ж, та-а-а-аточку-у-у-у! — безневинно
зирком скупу батьківську сльозу, покивав доньці вка-
проспівала Муся, округлюючи і без того великі очі.
зівним пальцем:
— Цікаво тобі, душе моя, буде у тітоньки грибочки
— Ти там… дивись… Не пустуй! На станціях не
солити. А сестриця моя в цій справі велика майстри-
сходь, особливо в Києві: заблукаєш! Їдь аж до Глоби-
ня, — посміхнувся Гурчик, відхиляючи білу стрічку. —
на — там тебе тітонька зустріне!
Ну, вилазь звідси — потяг чекати не буде!
І, аби уникнути зайвих сентиментів, заклавши ру-
Тяжко зітхаючи, Муся вибралася зі страшного міс-
ку за лацкан френча, кульгаючи, поважно рушив до
ця і покірно пішла за татусем, стискаючи в руці запо-
виходу з вокзалу.
вітний саквояж…
За ним дріботіли Іполит з Аристархом.
Озирнувшись востаннє на білу руку, що махала йо-
* * *
му хусточкою з вікна купе, генерал Гурчик зробив
…Потяг із Санкт-Петербурга до Кременчука з зупин-
крок у темряву вокзального приміщення.
кою на вузловій станції Глобино, де мешкала рідна
За дві-три хвилини потяг видав трубний звук, пу-
тітка Мусі, вже пускав клуби пари і бив залізними вуз-
стив пару і — чух-чух! — почав важко набирати по-
луватими колінцями, мов кінь.
трібну швидкість.
Аристарх, несучи валізу, ледь встигав за несподі-
Зник, як не було.
вано стрімкою ходою Мусі.
Зникли і проводжаючі.
За нею бігли генерал Гурчик і вірний Іполит, який
Якби пан генерал озирнувся, побачив би, що до
на ходу розмахував щойно придбаним квитком у ва-
останнього вагону на ходу вскочив невідомий чо-
гон номер 9.
лов’яга.
32
33
Той самий, що їхав на закорках генеральського
Витягнувши збільшувальне скельце і підсвічуючи
фаетону…
собі кишеньковим ліхтариком, ретельно вивчив пля-
ми на підвіконні, потім, опустившись на підлогу, ви-
нюхав кожен слід і там. Роздивився, помацав і про-
Травень, 1911 рік, Київ
стукав стіни, принюхався до повітря.
…Близько десятої години вечора з дверей майстерні, Зітхнув.
що належала секції КТПп, себто Київське товариство
Помітив у кутку старе крісло. Підштовхнув до ньо-
повітряного плавання, була обережно підчеплена ніг-
го високий ящик.
тем і знята сургучева печатка поліцейського відділку.
Сів у крісло, зручно вмостившись між високими,
Висока постать у чорному габардиновому макінто-
протертими до сивини шкіряними бильцями, відки-
ші, в касторовому капелюсі фасону «Пушкін» темно-сі-
нувся назад, простягнув кінцівки на ящик, глибше на-
рого кольору вільно і без наявних перешкод увійшла
сунув на чоло касторовий капелюх. І, здається, задрі-
до майстерні і тихо причинила за собою двері.
мав, увіткнувши ніс у комір макінтоша.
Два-три кроки уперед — і під ногами заскреготіло
Хвилин за п’ять зі стану глибокої медитації його ви-
розбите скло, уламки кераміки та інший мотлох, яким
вів легкий поворот дверної ручки. Чоловік розплю-
була всіяна підлога розгромленої майстерні.
щив одне око, але не поворухнувся. Темрява робила
Чоловік зморщився, немов від зубного болю, і пі-
його непомітним.
шов обережніше, широкими кроками ступаючи по за-
Двері нечутно прочинилися.
пиленому промені місячного світла.
У них увійшов хтось із ядучим шлейфом запахів Сін-
Дістав із правої кишені невеличку баклажку, скру-
ного ринку.
тив їй срібне горлечко, зробив ковток. Але не про-
Ця друга тінь була менша і спритніша за іншу. Пер-
ковтнув, а здійснив кілька характерних рухів щока-
ші ж кроки по битому склу змусили її нашорошитися.
ми, прополіскуючи хворий зуб.
Тінь вхопила перше, що трапилося під руку — а був
Зупинився над дивом уцілілим горщиком з декора-
це самовар, що лежав у безладі на підлозі, як і бага-
тивною пальмою, постояв у глибокій і сумній заду-
то інших речей, — і нумо драла!
мі — і з невимовним жалем виплюнув цілющу рідину
І дала би драла, якби її, цю надто ароматизовану
прямо в горщик.
пахощами міського базару тінь, не зупинив спокій-
— Пияк — знахідка для шпигунів… — пробурмо-
ний голос, що несподівано пролунав з темного кутка: тів він.
— Поцупив — поділись з ближнім!
І почав крок за кроком вивчати приміщення і той
Тінь завмерла як стояла — спиною до нічного
безлад, що панував у ньому.
голосу.
Здіймаючи пил, повисував ящики столу, пошурхо-
З її рук із неймовірним дзвоном випав самовар.
тів у них паперами.
Перечекавши кілька секунд, тінь повернулася фаса-
34
дом до витоку страшного голосу і напружено вдивля-
лася в куток.
Там чиркнув і загорівся сірник, шкваркнула папіро-
ска, освітлюючи ніс і верхню губу нічного незнайомця.
Мисливець за самоваром напружено думав, чи
варто втекти, адже з таким же успіхом, як сірник, міг
клацнути і курок револьвера.
Вирішив: не варто.
Далі той, хто сидів у кутку, зняв свої довгі ноги з ящи-
ка і з гуркотом посунув його до нещасного злодюжки.
— Сідай, поговоримо.
Той покірно присів на самий краєчок, вивернувши
ноги в обрізаних чоботах носаками до дверей — аби
в разі чого таки чкурнути.
Завів печальну собачу пісню, дотримуючись двох нот:
— Я, дядечку, тільки пошакалити зайшо-о-ов — свя-
тий істиний хрест! — і осенив себе широким щедрим
жестом. — Щоб мене роздуло через чотири коромис-
ла! Щоб мені геєна вогняна язик вузлом зав’язала!
Відпустіте-е-е, дядечко-о-о-о! Богом клянуся!
