З часом він остаточно втратив інтерес до провінційного каналу, бо купив їх аж три загальнонаціонального масштабу. Петров та його заступник Крищенко скористалися цією нагодою та викупили контрольний пакет акцій 21 каналу, створивши для цього кіпрську компанію. Відсотків десять ще щось лишилося і державі, та цього вже ніхто не пам’ятав.
Зараз Петров знаходився у своєму суворому іміджі. Він викликав до себе молоду журналістку Аллу Жинсовську і вимогливо та терпляче її повчав:
– В твоїх репортажах – задовгі стендапи. Я розумію, що ти хочеш, щоб твоє обличчя пізнавали, але є межа. Я ж казав – 20-30 секунд і не більше.
Дівчина сиділа перед шефом похнюпившись… Вона тільки вчилася працювати репортером і намагалась уловлювати всі зауваження шефа. Головний редактор начебто схаменувшись, вийшов на мить з образу і трохи пом’якшив голос. У Алли чоловік – відомий в місті бізнесмен. Не раз з ним пиячили, і нема чого з ним сваритися.
– До речі, візьмемо твій репортаж із залу суду… Треба було будь-що протискатися!..Адже ти – репортер. А репортер – його в одне вікно виганяють, а він в інше залізає.
– Та як я залізу до суду? Там усюди грати!
– Через вікно!
– Та мене суддя і так нахвалялася притягти за зневагу до суду! …
– Нічого… Суди телебаченню не завадять…Останнє слово за нами, та й хазяїн нещодавно зауважував, що на нашому каналі бракує гостроти…
Подивившись на зажурену Аллу, він зовсім розтав.
– Нічого, навчишся… Я тебе навчу… Ось дивись… Ти зробила стендап на тлі будинку суду. А треба було – усередині, біля залу засідань, якщо вже не спромоглася туди вдертися… Треба було продемонструвати, що кореспондент перебуває на місці, де відбувається подія, яку ти освітлюєш. Потім коли того зека виводили, потрібно було підсумувати викладені раніше факти або розповісти про перспективи розвитку даної події. Зрозуміла?
– Там ніде було розвернутися з камерою, – закопилила губу репортажниця. – Такі вузькі коридори… То ж колишній дитячий садок, і взагалі для малечі призначений…
– А з вікна? Я чудово знаю той дитячий садок, жив колись у будинку навпроти. Там з вікна у парадному є чудова перспектива…І ще… В репортажах показуй того, з ким маєш інтерв’ю, а не себе, улюблену…
… У дверях розчервоніла Алла зіштовхнулася з Вадимом Крищенко, який чемно відскочив у сторону.
– Завдав греця? – спитав Крищенко головного.
– Та що з нею поробиш? Звикла з котами на канапі лежати. Її вже не переробиш…
– З собачатами, а не з котами.
– Один чорт…
І дійсно, зовсім нещодавно Алла Жинсовська вела суто рекламну передачу «Гламурні вершки» на іншому каналі, лежачи під софітами зі своїм кудлатим собачам.
– Серж, а може зовсім скасувати стендапи? – запропонував Крищенко. – Ти ж бачиш, наші журналістки – не найсексапільніші у світі. Мордотичуть в екрані без ніякої естетики… В нас жоден репортаж не йде без стендапу, а навіщо вони потрібні?… Та й за правилами стендап має тривати 10-20 секунд, а наша Проскурнячка хвилини з три тарабанить свій текст, начебто вона на радіо працює. А зовнішній вигляд? Платимо дівчаткам небагато. Взимку та сама Проскурнячка в такій вилисілій шубі ходить, що просто сором!
– Хіба я повинен їх вдягати?
– А хто ж?… Домовся з бутіком! Ми їм рекламу – а вони нам одяг для ведучих. Зараз всі так роблять. А то цей стендапний реалізм вже задер. То ведуча на верблюдові текст читає, то з дитячої гірки спускається. До чого це? І завше тягнуть ковдру на себе… Ти бачив інтерв’ю з оперною примадонною? Примадонна три секунди на екрані блимнула, а Алла… І що за манеру має – увесь час кивати?
– Та казав вже… Вадиме, то все дурниці у порівнянні з тим, що на нас чекає…Сідай та бери аркуш паперу. Шеф прагне подивитися передачу про його діяльність як благодійника… Він нам тут цифірки написав, скільки витрачає на благодійництво… Треба донести цю інфу до народу.
– А він не написав, скільки витрачає на нерухомість на Середземномор'ї?
– Ш-ш-ш-ш-ш…
І Петров показав на стіни. Крищенко притишився і втупився в папірець, який йому простягнув головний редактор.
– До речі, – запитав Петров колегу пошепки, – ти казав, що у тебе в Києві знайомий суддя. Можеш в нього запитати, що робити, коли тележурналістку видалили з залу суду та ще й за образу хочуть притягнути.
– Зараз спробуємо.
Після привітань і викладення суті справи Крищенко вмикнув на мобільному гучномовець і хрипливий чоловічий голос промовив.
– Я можу прокоментувати це в такий спосіб. Суддя, який видаляє журналістів із залу суду, грубо порушує присягу, Конституцію і закон. Є конституційний принцип гласності судового засідання, і якщо цей принцип порушується – суддя має нести за це відповідальність. Інша справа, коли планується фото- або телезйомка. У цьому випадку потрібен дозвіл судді на її проведення. Але я хочу підкреслити, що журналіст може використати диктофон або записувати весь судовий процес від руки. А от фотографувати суддю можна тільки з дозволу самого судді, а прокурора – з дозволу прокурора й суду. Підсудних можна фотографувати тільки з дозволу суду.
Крищенко подякував своєму знайомому за консультацію і вимкнувши телефона вигукнув:
– А це тобі казав не аби хто, а член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України!
– Що ж… В нашому місті не всі знають думку члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, – відповів головний редактор 21 каналу…
9
… Коли Ольга Володимирівна побачила в коридорі суду директора цукеркової фабрики Каретникова, в очах у неї стемніло, а серце закалаталося…Що він тут робить із кінокамерами? Вони тут що, дійсно всі змовилися? Доручила секретарю довідатися, що там і до чого. Та невдовзі повернулася і повідала, що Каретников тут через рейдерський захват на цукеркову фабрику. Справу розглядає суддя Паламарчук, яка дозволила провадити зйомку в залі судових засідань.
…Цей Каретников завдав її татові багато прикростей. На початку приватизації він скупив у робітників їх пай за копійки й таким чином заволодів 90% акцій. Тато йому свої акції не продав, проте й дивідендів ніколи не отримував. А був таки не останньою людиною на фабриці… До того ж, тато був сумлінним та кваліфікованим працівником, і Каретников знав, що його заступник більше переймався своєю роботою, ніж збагаченням на “лівих” цукерках.
Раніш Каретников займав на цукерковій фабриці посаду головного інженера, а директором була доволі порядна людина з кумедним прізвищем Качка. Та на своє горе мав той Качка банальну слабкість – секретарку у ролі коханки. І от Качка замість того, щоб повести коханку на квартиру чи в готель – попхався до неї просто додому. Можливо, секретарка сама запросила Каретникова до себе через те, що їй набридло протирати столи своєю дупою. Хто вже те перевірить? Та Каретників це діло просік. І організував виїзне засідання парткому на квартирі у дамочки. І навіть не на квартирі, бо бідолашна жила у сімейному гуртожитку і своєю дупою напевно намагалася здобути собі щонайменше двокімнатне помешкання. І от директор цукеркової фабрики, солідна людина, суне зрання у сімейний гуртожиток. Прийшов, щойно розперезався, аж тут – стукіт у двері. Почувши голоси директор стрибнув без штанів з третього поверху, а там на нього вже чекали члени виїзного парткому. Скандал був страшенний… Качку з директорів поперли й вигадали для нього посаду помічника заступника директора з виробництва. Батько тоді не знав, що з ним робити… Зрозуміло, про справжнє виконання обов'язків не йшлося… Колишній директор Качка, наче сновида, сидів навпроти тата вдягнений у пальто та норкову шапчину і дивився на якусь крапку на підлозі.
Згодом Качку поклали до психіатричної клініки, а за місяць нещасний кинувся під електричку. А директором фабрики призначили головного інженера Каретникова.
Коли тато пішов на пенсію, директор про нього забув… Навіть на похорон не прийшов і допомоги ніякої не виділив. Слушно одреагував на це Катрусин чоловік: «Люди, які не в темі чи не в схемі забуваються швидко…».
Цей Каретников – страшний пристосованець. За радянських часів він був партійцем і писав якісь дурні книжки. Брехав у численних інтерв’ю, що встає о шостій ранку і пише як підірваний… А насправді за нього строчили місцеві письмаки, яких поселили на базу відпочинку і забезпечили триразовим харчуванням, коньяками та всілякими благами. Аби лише писали, що потрібно. На початку дев’яностих Каретников виступив з викриттям колишнього радянського ладу і випустив чергову книжечку, де в жінок найкращими іменами були Онисія та Агрипина, а чоловічими – Кузьма, Федот та Ярема. Цікаво, що мешкали ці Агрипини та Кузьми не на тайгових хуторах, а в українському мегаполісі. Потім Каретникова потягнуло на тварин і йому зліпили роман про вовків та ведмедів – якусь нісенітницю про те, як зграя вовків бігає степами України, а на цьому тлі розгортається кохання єгеря Макара до міської штучки Євлампії. Потім ще якісь безглуздя, де Іоанн Хреститель сперечається чи не з Троцьким… І от нова ідея: створення студії “Цукерка Продакшн” і екранізація творів члена Спілки письменників Каретникова. Ось куди пішли татові дивіденди! Каретников встигав бути депутатом Верховної ради, перебігав з партії до партії і купував собі нагороди на Ялтинському фестивалі. З приходом «помаранчевих» він знову в струмку з романом про Богдана Хмельницького…
