нера — «Запрошення…».
засміялась, а так прямо і вимовила в обличчя товсту-
Час відплиття, номер каюти…
на. — Уявляю: Марія Стюарт пасажирів на паропла-
Хотіла Муся про Бога кілька добрих слів подумати, ві розважає! До того ж у ролі дружини якогось неві-
та часу на те немає: вхопила валізу — і на червоний
домого акторчика!
килим. Як повноправна.
Пішла далі.
А тінь, що за афішею-діжкою причаїлась, — в обхід, Картатий за нею дріботить, біля Мусі зупинився, піт
навпростець, за адміністративну будівлю, де людей
з чола зірваним метеликом витер, шепоче сердито:
менше. На ходу чоботи скидає.
— Ач розігналася: Марію Стюарт вона буде пред-
Чи не плавати зібрався?..
ставляти, клишонога! Та лише через мій труп!
* * *
І знову доганяє розлючену пані:
— Фаїночко, любонько дорогесенька, ріжете без
— Сонце, сонце лови! Знімай зліва!
ножа! Я ж капітану пообіцяв, що буде найкраща, най-
Оператор, що крутив ручку кіноапарату, не випуска-
веселіша актриса!
ючи з зубів папіроси, гнівно зиркнув убік режисера —
Фаїночка зупинилася.
мовляв, сам знаю, як знімати!
42
43
Обидва стояли на нижній палубі, неподалік від ка-
Але дідько розбере, хто є хто.
пітана, і завзято знімали «документальну фільму» на
Тому намагалися тісніше оточити мосьє Очінь, мод-
замовлення Київського пароплавства.
ного цирульника з самого Хрещатика. Той знав усіх!
— Зліва — в контражурі вийде… — відказав опе-
І офіціанти, мов зграя пінгвінів, топталися біля ньо-
ратор і забуркотів крізь зуби: — Теж мені — Люм’єр…
го, дослухаючись до влучних коментарів знавця ви-
«Прихід потяга — відхід потяга» — тьху! На що час ви-
щого світу.
трачаємо?
— Мій папаша половину Хрещатика перестриг! —
І голосно промовив:
між тим хвалився мосьє Очінь, кланяючись направо
— Мене, між іншим, на знімальному майданчику
і наліво гостям. — А я далі пішов: усе київське висо-
з мадам Холодною чекають!
ке панство стрижу. Вони без мене — нікуди! Я їм —
— Не сумуй, брате, — поплескав його по плечі
і перманент, і зачіски по-французькому.
кудлатий режисер. — Тут роботи на чотири дні. Гро-
Звісившись з перил, закивав у поважну юрму:
ші добрі платять. Харч — за вищим розрядом. Ла-
— Ваше-сте… Ваше-сте… Мої вітання! Шарман!
бораторія прямо в каюті: проявимо плівку, пока-
Гранд шарман!
жемо товстосумам — і тю-тю! Справжнє мистецтво
«Ваше-сте», звісно, на кивок мосьє ніяк не реагу-
творити!
вало, але хіба то важливо?
Оператор незадоволено похитав головою і закру-
Офіціанти шорошили вуха і пошепки питали у знав-
тив ручку.
ця світського товариства:
— Цього павича відзніми… Крупняком! — шепнув
— А це хто?
режисер і гукнув до капітана: — Активніше вітайте
І той, набурмосившись, мов бойовий півень, гордо
гостей, пане капітане! Вас побачить світ!
відповідав:
Улещений такою перспективою капітан підніс ру-
— Міністр фінансів, пан.. м-м-м… «еспаньйолка» —
ку до козирка, вклонився і замахав поважному
мого виконання! З дружиною мадам Софі: вчора «са-
панству другою рукою, скошуючи око на камеру: чи
харет» мені замовила — дві години вовтузився!
знімає.
— А то? — знову питали офіціанти.
Камера знімала. Публіка повільно рушала вгору
— Де? З «тюрбаном»? Холодний перманент? Це ма-
сходами, віталася з капітаном.
дам Зінаїда Гі, — і знову взявся до поклонів. — Моє
Матроси, підхопивши багаж, проводжали пасажи-
шанування і все таке інше! Феєрично! Беліссімо! —
рів до кают.
і до офіціантів: — Стригтися хотіла — відмовив. Вони
На другій палубі вишикувалися офіціанти та інша
зараз усі стрижуться, бо емансипе…
обслуга.
— Хто? Що?
Звішувалися з перил, витягали шиї. Не часто ж
— Одне слово — вільного поводження… Це ни-
можна побачити стільки поважних людей разом!
ні в моді.
44
45
Пані та панове вервечкою здіймалися трапом і кож-
Не знав мосьє Очінь і поважної купчихи, що потуж-
ного усюдисущий мосьє Очінь знав особисто, з кожним
но пливла по червоному килиму в оточенні трьох чер-
мав спілкування, кожного стриг-голив чи не щодня.
ниць і чотирьох приживалок.
Офіціанти завмирали в шанобі і навіть остраху: ось
І високого пана в чорному макінтоші і капелюсі фа-
з якою людиною доводиться спілкуватися.
сону «Пушкін».
— А ось ті — хто? З папугою?
Замикаючи урочисту ходу, на палубу увійшов ци-
— «Бобрик» — то мосьє Шток — найкращий київ-
ганський хор — зі співами і танцями.
ський ювелір, козяча ти морда невчена!
Посадка закінчувалася.
— Сам ти морда! А поруч — хто?
Останньою трапом промчала юна особа, тягнучи
— Тут усе сімейство: синок — це той, що з папугою.
поперед себе важку валізу, в’язанку книжок і чорний
І дружина — ваше-сте, ваше-сте! — закланявся опа-
медичний саквояж.
систій матроні, — Фіра Гераклівна. Перманент —
Оркестр гримнув туш.
крупний шарман!
Проводжаючі замахали хустками.
— А то, певно, поважний птах…
Пароплав видав потужний гудок…
— Еге ж, це гер Айзен, посол германський… Ва-
* * *
ше-сте, моє шанування! Тужур! Тужур!
І все далі — у такому ж дусі. Усе і всіх знає мосьє
…Обійшовши сірий адміністративний будинок, пере-
Очінь.
слідувач Мусі Петька Шнур (а це був саме він!) кинув
А по-простому — Сидір Очкуренко, цирульня якого на
на березі чоботи і куфайку, пірнув «стовпчиком» у сріб-
Фундуклєєвській, та, що «Зефір та Єва» називається…
лясті хвилі і сильними рухами погріб за той борт па-
Сходиться на палубі публіка.
роплава, де його не могла бачити ані поважна публі-
Крутить ручку оператор.
ка, ані пан капітан із матросами.
Кланяється капітан.
Допливши до борту в оточенні чайок, котрі нахаб-
Сновигають матроси.
но намагалися клюнути його в голову, вхопився за
Гримить військовий оркестр.
канати, вправно підтягнувся і вмить перелетів на роз-
Але прибріхує мосьє Очінь: є персони, про яких
печену палубу.
краще помовчати, адже ані слова про них не зможе
Відхекався. Полежав трохи і, лишаючи по собі мо-
повідомити.
кру пляму, заповз під рятувальний баркас.
Скажімо, панна в фіолетовій, з муаровими візерун-
Пароплав повільно відійшов від берега…
ками сукні, в капелюсі з рясною вуаллю…
* * *
Уся з себе немов скрипка — така ж лискуча. За
панною йшла служниця, тримаючи під пахвою лису
Якщо ви не панночка дев’ятнадцяти років і не їхали
білу левретку.
добу в задушливому вагоні, не сиділи дві години на
46
47
валізі на спекотному київському сонечку на набе-
Оголений торс, рушник на голові — та ще й зі сви-
режній і на вас немає довгої спідниці в формі дзиґи
стом з опери «Ріголетто» сеньйора Джузеппе Верді.
та ще й корсета, фільдеперсових панчішок з тісними
Так і заклякли обидва: Муся з піднятою догори
ненависними підв’язками і капелюха-канотьє, ко-
ніжкою, невідомий пан — з присвистом, що застряг
трий не захищає від сонця, а, швидше, приховує до-
у горлі.
бу немите спітніле волосся, і блузон ваш білий, а не
Тільки зараз помітила Муся на вішалці біля дверей
сірий від пилу, і замшеві чобітки не в сивих залиси-
чорний макінтош у парі з капелюхом «Пушкін».
нах бруду — ви навряд чи зрозумієте, з яким ша-
Випросталась, блузку почала нервово застібати, ки-
леним почуттям щастя і насолоди Муся, Марія Мат-
нуту на килим панчішку ногою під ліжко заштовхувати.
віївна Гурчик, зачинила за собою двері каюти під
Невідомий пан першим отямився.
номером 23.
Витяг з валізки (виявляється, тут і валізка його сто-
Як вона кинулася до широкого ліжка, на ходу ски-
яла!) білу сорочку, накинув на плечі й іронічно так (зо-
даючи черевички — та так, що один полетів управо —
всім зневажливо) — до Мусі:
прямо в стелю і, здійснивши рикошет, осів на іншому
— О-о! Нарешті і супружниця моя з’явилася! Спіз-
боці від саф’янового крісла, а другий — вліво, влу-
нюєтесь, рибонько!
чивши у дзеркало.
— Що? Яка ще «супружниця»?! — розгнівалася Му-
І це ще не все! Немов бомби, впали з її рук на різ-
ся такому дурному жарту. — Я, певно, каютою поми-
ні боки валіза, саквояж і оберемок книг, влучним ру-
лилася.
хом канотьє осіло на гачку вішалки, між тим як юна
Схопилася, червоніючи, що доведеться на очах у на-
панночка вже висмикувала з-під розстебнутої на хо-
хаби корсаж і панчішки підбирати.
